Прем'єр-міністр Микола Азаров відбув з дводенним офіційним візитом до Азербайджану. У Баку заплановані його зустрічі з Президентом країни Ільхамом Алієвим і прем'єром Артуром Расизаде. У центрі уваги будуть питання торговельно-економічної співпраці, в першу чергу, в енергетичній сфері. Україна зацікавлена в будівництві нафтопереробного комплексу на узбережжі Чорного моря для переробки азербайджанської нафти, в проведенні «Нафтогазом» пошуково-розвідувальних робіт на перспективних азербайджанських родовищах. Сторони обговорять і входження на азербайджанський ринок українських будівельних і сільськогосподарських компаній. В принципі, поговорити партнерам варто, оскільки минулого року товарообіг між країнами впав з 1,6 млрд дол. (2010 рік) до 1,4 млрд дол. Та, все ж, «газове» питання буде першочерговим. Україна судомно шукає вихід із ситуації, що склалася з Росією.
Сусідка не збирається поступатися в газовому питанні, якщо Україна позитивно не відгукнеться на її «пропозиції» - входження в Митний союз, здача газотранспортної системи, що має на увазі повну територіальну, економічну і політичну експансію. Тим часом, ціна газу завалює нашу економіку, в другому кварталі вона досягне 426 дол. за тисячу кубометрів. А це означає зростання цін, ріст інфляції і підйом негативних настроїв в суспільстві, що обов'язково відіб'ється на виборах, які влада при згаданих чинниках ризикує програти. Варіантів окрім як диверсифікація постачань палива не існує. Дуже багато що, якщо не сказати більше, у цій сфері за 20 років «роздумів» влади згаяно.
Але ніколи не кажи ніколи. Саме тому останнім часом ведеться активний діалог з Азербайджаном. Хоча він активний виключно для України. Азербайджан дивиться на це по-іншому. Так, анонсоване владою підписання в січні поточного року в Давосі угоди про створення спільного підприємства з постачання зрідженого газу між Україною та Азербайджаном, яке можна назвати відповіддю Києва на непохитність Москви в газовій суперечці, не відбулося. А час іде, і грає він на руку не нам.
Формально, як заявляли в Кабміні, всі документи були узгоджені. При чому рівно рік тому на попередньому давоському форумі Україна й Азербайджан закріпили підписами міжурядовий Меморандум про співпрацю в організації постачання зрідженого природного газу на територію нашої країни. Також було підписано угоду про транспортування нафти.
Може справа в терміналі цього самого зрідженого газу, який ми будуємо з початку 2000-их. Зараз справа небагато зрушилася з мертвої точки. 30 січня цього року компанія SOCOIN завершила розробку ТЕО проекту. Вартість будівництва LNG-терміналу складе 846 млн. євро. Оптимальним місцем його розташування обраний район міста Південний біля морського нафтового терміналу «Південний» (Одеса). Прогнозована потужність складе 10 млрд куб. м, період окупності - 9 років. Термін будівництва - трохи більше 4 років. Тобто, перспективи окреслили. Причому перед візитом в Баку Микола Азаров повідомив в інтерв'ю азербайджанському інформагентству Trend, що сторони створять спільне підприємство для підготовки техніко-економічного обгрунтування постачань зрідженого газу на LNG-термінал.
Раніше передбачалося, що поставлятися газ буде не тільки з Азербайджану, але і з Лівії, Алжиру і Катару. Реалізацією проекту займеться консорціум інвесторів як постачальників, так і одержувачів палива. Ним зацікавилися Молдова і Румунія. До речі, для транспортування зрідженого газу на наш термінал потрібний такий же на території Грузії, якого ще й в помині немає. Ось в принципі і все про термінал.
Не останнє місце в газовому українсько-азербайджанському діалозі грає Туреччина. В Анкари на сьогоднішній день теж склалися непрості стосунки з Росією. Ціна газу для неї складає 420 дол. Правда, після того, як Анкара дала «добро» (хай і сумнівне) на прокладання «Південного потоку», вартість блакитного палива може знизитися. Що стосується альтернативних постачань, які зараз прораховує Анкара, то їх вона пов'язує саме з Баку. Причому в цьому випадку турецький маршрут виграє перед нашим. Додаймо сюди і Босфор.
Україна ще в кінці минулого року активізувала консультації з Анкарою з технічних питань проходження танкерів-газовозів. В принципі, Босфор відкритий для нас згідно з міжнародною конвенцією. Але протока дуже переобтяжена. Чи дасть Туреччина добро для проходу наших танкерів, поки залишається під великим питанням. А її рішення для Азербайджану – основоположне. Баку краще б бачити на тому кінці країну з ЄС, ніж країну, яка зарекомендувала себе як непослідовний партнер (варто пригадати сумний досвід реверсу нафтопроводу «Одеса-Броди»). Причому в питанні постачань Румунія нас випередила на цілий рік, переговори з нею перспективніші для Азербайджану. До їх проекту має намір приєднатися Угорщина, що підсилює його позиції. Азербайджан має безліч пропозицій про розміщення свого газу - мінімальні постачання «Газпрому», Набукко, «Південний газовий коридор», які повинні пройти по території Туреччини, а потім до Європи, Трансанатолійській проект (проект Самсун-Джейхан), який є альтернативою Набукко. Зараз Баку вирішує, з ким мати справу, а з ким достатньо погратись. На жаль, Україна потрапляє в розряд останніх. Тому від нинішнього візиту можна чекати, як прийнято говорити в офіційних зведеннях, хіба «активізації співпраці».
Нана Чорна
