Ще якихось десять років тому я вважала, що рівень московської журналістики вищий за київський і що нам багато чому треба вчитися у москвичів... Шустер часів Помаранчевої революції – цю мою думку підтверджував. Але зараз я розумію, що журналістика неминуче вмирає в країні, де панує авторитарний режим. І при розкладах, коли в твоїй країні встановлюють автократію, не можна вірити заїжджим зіркам з авторитарного (російського) режиму, які прибули до нас на заробітки. Нам не подарують свободу слова московські «найманці» влади. Ці найманці працюватимуть у ролі пропагандистської машини Партії регіонів. Хоча пластикові телеефіри корисні українським журналістам з тих, які старші, щоб остаточно позбутися ілюзії щодо рівня «телепрофесіоналів» із Білокам`яної.
Ну кат із ними, пропагандистами-телеведучими... Як говорила Шахерезада, безглуздо ображатися на палицю, якщо тебе палицею ударив по спині твій недоброзичливець...
Тепер про самих недоброзичливців, замовників цієї самої пропаганди з Банкової, Липської, Грушевського... Просто перегортаю в пам`яті останні телепрограми. Безперечно, асортимент тем узгоджувався з Банковою.
Зізнаюся, щоб примусити себе дивитися політичні ток-шоу, сама себе тягну до телевізора за волосся. Включаю Кисельова (його програму «Політику», яку він лестиво називає «Великою») і кого я часто бачу: заступника генпрокурора Рената Кузьміна, який розповідає про справу ЕЕСУ, але якого, за задумом програми, журналісти не можуть питати про деталі справи. Кузьмін – це взагалі мій «улюблений» спікер. Я обожнюю його слухати. Він якось у кисельовсько-хорошковській політиці сказав, що він журналіст за першою професією. Я після цього навіть проглянула його офіційну біографію, намагаючись з`ясувати, як він втиснув у свою щільну «донецьку» життєдіяльність журналістську освіту. Так і не зрозуміла, але, враховуючи, що, за його словами, «мама його маленьким брала на зйомки», можливо, це він вважає своїм журналістським університетом. Цю телепропаганду світлого прокурорського образу можна було б вважати веселою. Гірше, це коли, кажучи про Тимошенко, Кузьмін риторично питає: з таким діагнозом, як у Тимошенко, в колонії знаходяться 150 хворих жінок, чому їй можна лікуватися поза колонією, а їм не можна. Ще гірше, коли, кажучи про справу Щербаня, він діловито переказує прес-конференцію Русліка Щербаня, що викриває Тимошенко, і майже прямо заявляючи, що всі гучні вбивства замовлені Лазаренком, який діяв на користь ЄЕСУ. При цьому скажу, що в принципі отримати в ефір такого спікера, як заступник генпрокурора, це круто. Але тільки, якщо це чесна розмова, з гострими запитаннями. А не телепрезентації, які влаштовує Ренат Кузьмін, куди не запрошують журналістів-розслідувачів, що знають тему не гірше за прокурорів.
Зазвичай телеефіри політичних ток-шоу мають дві складові: пропаганда ініціатив влади і щось веселе. Останній телеефір Кисельова подарував нам виступ Азарова (запам`ятала характерну фразу Кисельова: ми б вас хотіли мати хоч кожного разу в ефірі, але не прем`єрська це справа). В ефірі прем`єр розповів про успіхи уряду та ініціативи президента. А потім Кисельов говорив про гомофобію, про те, чи будуть репресії по відношенню до гомосексуалістів. Тобто, в той самий день, коли Тимошенко перевозили з колонії в лікарню, без її дозволу, в ефірі одного з найбільших телеканалів говорили не про репресії над Тимошенко, а про репресії над гомосексуалістами. Чого так хвилюватися, питається? У тоталітарній державі сексменьшин як соціально активної групи не буває. Отже якщо прийдемо до тоталітаризму, ліквідація оних стане питанням часу. Сексменьшини бувають у демократичному суспільстві. Тому потурбувалися б про демократію, а в таких суспільствах будь-які групи свої права захистять.
Телепрограма Шустера цього разу, замість урочистих презентацій КПК Портнова, включала трохи пристрастей. Історичних. Коли Шустер почав цитувати рішення Євросуду (у мене завмерло серце: невже розмова буде про слухання Луценка? Але йшлося про позов польських сімей офіцерів, розстріляних у Катині). Історична тема «важлива і актуальна», як свого часу писали про це в темниках Медведчука-Васильєва. Але знову нічого практично не було сказано про Тимошенко, нічого про об`єднання опозиції.
У цьому ж ефірі один із режисерів українського фільму про Катинь сказала таку фразу: «Брехня – це навіть коли ти говориш не всю правду». Не вся правда, часткова правда і просто мовчання – кредо нашого «ПроБанківського» телебачення.
Так відбувалося в Росії. Але при цьому в Росії є цікава тенденція. Третина глядачів перестала дивитися новини і перебралася в Інтернет. Народ відчуває телевізійну брехню, навіть коли вона маскується під правду. І це обнадіює.
Маша Міщенко
