З інтерв`ю Януковича газеті "Сегодня":
«Пишуть мені про різне і різні люди, навіть диски надсилають із записами й відео. І от коли ці записи розшифровують і приносять мені текст на папері, я кажу: ні, дайте послухати. Що там людина наговорила, яким тоном і в якій формі.
Іноді буває неприємно слухати, є відверте хамство, вороже ставлення, тон недозволенний, образи. Іноді й погрози. Але це життя. Від мене ніхто нічого не приховує. Це заборонено. Я читаю й знаю, що мені пишуть насправді.
Але звикнути до злості практично неможливо. І дуже часто через це буває безсоння. Думаєш – і не можеш зрозуміти, звідки береться така ненависть, як на неї відповідати.
Але я вам як на духу кажу (президент перехрестився): я ні на кого не тримаю зла й молюся, щоб Господь наставив людей і відкрив їм очі. І щоб до них ніхто так не ставився й не бажав того, чого вони бажають мені. Але, звичайно, коли є відкриті погрози, на них реагує служба охорони».
***
«Варка підкрадається до колиски і нахиляється до дитини. Задушивши її, вона хутко лягає на підлогу, сміється від радості, що їй можна спати, і через хвилину спить уже міцно, як мертва»... (Антон Чехов, «Спати хочеться»)
Президент прислухався до нічного ремигання межигірських кенгуру, тьохкання земляних зайців, стежив за грою відблисків від люстр вартістю 100 тисяч доларів на дебаркадері, який йому не належав. Третя година ночі. Не спалося. Главу держави мучило пекуче питання: звідки береться така ненависть?
Взяти пенсіонерів – ми ж їм обов’язково збільшимо пенсії. Колись потім. А те, що вік виходу на пенсію уже зараз підвищили, так це ж була прикра необхідність. Розуміти треба.
А чорнобильці, а афганці? Навіщо ті пікети, демонстрації, штурми державних закладів? Ну, немає в бюджеті грошей на неймовірні соцвиплати, які вони підлим чином повибивали собі через суди. «Папередники» всі кошти розікрали. Досі ніяк не відновимо запасів, незважаючи на всі епохальні економічні успіхи.
Або взяти тих підприємців – Податковий майдан (тьху на слові!) влаштували. Їздити до них довелося, утихомирювати. Самі свого щастя не розуміють: держава навела порядок у податках, прижучила тих спекулянтів. Стало на триста тисяч менше дрібної буржуазії. Нехай народ до верстатів та плугів вертається.
Україна – для людей. Для справжніх людей! Мільярдерів за два роки втричі більше стало! Для них покращення настало вже сьогодні. А згодом настане і для інших, не таких справжніх. Риба харчується з голови.
Синочку старшому заздрять по-чорному: мовляв, за рік у 18 разів статки свої збільшив. Так то ж усе його тяжка, копітка, зубодробильна праця в бізнесі. Та я пальцем не вдарив, щоб йому посприяти. Ні, точно не вдарив… За Іванющенка не ручаюсь.
А Межигір’я їм не лізе з голови... Воно ж узагалі не моє. Якихось іноземців незрозумілих. Буває, самому цікаво, на кого оформили. Я так, поруч по пеньках стрибаю та з бджілками сплю.
Харківські угоди забути не можуть. Люди добрі, що вам від тої землі в Севастополі? Вам уже все одно з неї жодної сотки не дістанеться. Буде там російська військова база, чи не буде.
Про Захід годі й казати. Аристократи і сноби. Куди їм зрозуміти душу простого єнакіївського хлопця! І цей, «старий-новий» у Кремлі – він же, в натурі, практично колишній вертухай! Чого від нього чекати?
Але найгірше – то та, косата! От звідки така ненависть? Я ж, як на духу, на неї зла не тримаю. Ні за «замордоване страусеня», ні за «Робінгуда навпаки», ні за «боягуза». Молюся, щоби всевишній їй очі відкрив.
А те, що в тюрму сіла, так сама винна. Неправильні контракти уклала. Її незалежний суд судив, я на нього вплинути не можу. Ніяким кіреєвим жодного разу не дзвонив. За Портнова, бютівця вчорашнього, не ручаюся… Але то їхня внутрішня справа.
Це ж треба так мене ненавидіти, щоб самій собі синців наставити! І постійні відкриті погрози: «понесе відповідальність», «режим буде повалено», «Межигір’я повернуть народу».
І як відповідати на цю звірячу ненависть? Як повернути собі міцний і здоровий сон? Що там писав з цього приводу великий гуманіст, видатний український поет Антон Павлович Чехов?...
Петро Осадчук
