ДумкаЯ якось почула думку комуніста Бориса Олійника, якого вважаєють моральним авторитетом. Він переконував нас, що «підступні американці» хочуть підвести нас до двопартійної системи. І дуже журився, що так не можна, що дві партії - це нудно. А я стрепенулася радісним очікуванням: хоч би у них вийшло. Ось політики ходять і говорять: не можна обманювати виборця. Адже обман виборця – це малі партії, десятки цих партій. Тому що мала партія - це або валіза з документами плюс лідер, або якась політтехнологія, або подарунок тата-банкіра, коханому синочку – на перспективу. «Товариші, на телевізорі перемогла джинса, ніхто не ходить на з`їзди малих партій», - сказав якось один політолог. Тему малих партій зробив предметом обговорення Шустер. І питається: навіщо? Поясніть: навіщо? Журналісти не ходять на з`їзди малих партій не тому, що їм не підплачують, а тому що їм – нецікаво. Тому що мають рацію ті, хто називає ці партії диванними, всіх членів цих партій можна посадити на дивані. Я не дуже добре уявляю, яким чином можна «підвести країну до двохпартійності», не знаю, але переконана, щоб не викликати істерики всяких там омельченків, кармазіних, матвієнків (у кожного з них є своя валіза з документами на яку-небудь партію) крок за кроком, ухвалами, законами, указами чистити партійну карту України. А потім затвердити це на всенародному референдумі! Вже уявляю це завивання: двохпартійність - наступ на демократію! А, здається, наступ на демократію - це коли створюються відомчі партії, до яких зобов`язують вступати співробітників кампанії і всіх їх друзів, родичів. Царство небесне Кирпі, але партія «Відродження» - не найвдаліший його проект. А ось ще з`явився, як фенікс з попелу, ПНЕРу. Шеф Промінвеста Володимир Матвієнко подарував партію своєму сину Павлові. Сказати, що партія дохла – нічого не сказати, хоча джинса таки перемагає, недавно на одному з сайтів побачила інтерв`ю з кимось з її списку. Йдемо далі... О згадую, Партію Пенсіонерів Миколи Оляліна, що з`явилася на минулих виборах (До речі, де вона?). Незручно було дивитися цю прес-конференцію, сидить зірка кіно, літня людина, щось йому дали сказати, і зрозуміло, що немає такої партії, але комусь потрібний такий бренд одноразового використання.
Раніше, якщо мій співбесідник заявляв, що він пише вірші, у мене псувався настрій. Я боялася, що якщо почне їх декламувати, а це виявиться якоюсь нікчемністю, то це буде написано на моєму обличчі. Зараз у мене є такі ж побоювання щодо політиків. Якщо цікавий і перспективний політик заявляє, що у нього є партія, у мене геть втрачається до нього інтерес. Тому що це брехня. І безвідповідальність. Політики, припиняйте цей балаган – об`єднуйтеся! За ваші свободи, пнеру, антикримінальний наступ, собори голосуватимуть півтори людини, не плутайтеся під ногами у великих політсил. І нічого страшного, що в цьому ми беремо приклад з Америки. Державну машину, яка відмінно працює – не гріх і скопіювати.
Олена Мігачова, журналіст, Київ
