Мені здається, що Ющенко погодився на призначення Тимошенко прем’єром через одну обставину. Популізмові, до якого вдається Кремль останнім часом, поливаючи брудом свою сусідку Україну, можна протиставити лише інший популізм.
Цей “бруд” має кілька абсурдних цілей: по-перше, “сплотить российское отечество” навколо спільного ворога, у ролі якого періодично виступають то “лица кавказской национальности”, то “жиды”, то хохли, то американці. По-друге – намагатися посварити українське суспільство (мовляв, дивіться, влада в Києві не так поводиться з Москвою). По-третє, Путін наївно думає, що оббріхуючи Україну на Заході, він зможе налаштувати проти неї лідерів демократичних держав. На Україну він скаржився відставному канцлеру ФРН Шредеру, якого взяв на зарплату в Газпром, прем’єрові Італії Романо Проді, французам – усім, з ким тільки випадає нагода зустрітися. Путіну кивають, часом навіть піддакують, але ціну йому, безперечно, знають...
Загалом Путін тримається біля влади, так само як і Лукашенко - завдяки талантові вішати на вуха свого електорату локшину. Коли він з’являється в телевізорі – російські співгромадяни йому вірять. А враховуючи засоби, які кинуто на розхитування України, то через посередництво комуністів, Вітренко та решти маргіналів, якась частина проросійського населення в Україні вірить йому також.
Об’єднати українців проти цього тиску має такий само політик, якому вірять незалежно від того, що він каже. Якщо він скаже по телевізору, що Кремль – бреше (а це і справді так), то цьому політикові мають вірити. Якщо він скаже: Росія шантажує Україну, але ми не повинні піддаватися, - то українці мають не піддаватися...
Хто цей політик? Відповідь очевидна.
Хто стояв на Майдані, напевне пам’ятає такі слова: “Я пройшла на територію адміністрації Президента, і що я там побачила? Я побачила російський спецназ, переодягнутий у форму українського спецназу... Вони ні перед чим не зупиняться, бо отримали наказ “стрелять на поражение”...
Чи хоч одна людина на Майдані сумнівалася в правдивості цих слів? Тим більше, якщо це була правда.
Петро Лещинський, м. Хмельницький
