Думка
Люди, переважно літні й старі, беззастережно й на “ура” сприйняли ініціативу уряду Тимошенко про виплату компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень. Можна зрозуміти поспіх отримати “хоч щось” з боку обманутих державою людей, які вже впродовж 17 років не мають змоги розпорядитися своїми грошима. І не варто “вішати” на уряд негативні моменти, викликані цією ініціативою. Практично всі українські державники від початку незалежності винні, що люди не вірять державі і поспішають забрати своє. Пояснюючи свій поспіх від елементарного “а раптом на всіх грошей не вистачить” і аж до “а раптом уряд змінять і лавочку прикриють”.
Але я зараз хотіла б трохи збити піну торжества, оскільки не можу позбутися відчуття, що держава знову таки не те, щоб обдурює, а скоріше видає бажане за дійсне. Або в бажанні зробити щось хороше якомога швидше не помічає можливості зробити ще краще.
Найбліьше, чого я не можу зрозуміти – чому на сьогодні й досі не переглянутий еквівалент відновлення заощаджень громадян? Адже минуло 10 років з моменту його встановлення і як на мене, то саме це питання потребує найпершого перегляду й коригування. Нагадаю. Закон “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, прийнятий у 1997 році, по-перше, встановив, що “держава зобов`язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку” (ст. 2). А по-друге, що “заощадження громадян... відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року” (ст. 3).
Так от, для мене у нинішній ситуації якось не узгоджується обидва ці моменти, оскільки у 2008 році відновлення заощаджень у співвідношенні десятилітньої давнини аж ніяк не свідчить про відновлення їх реальної вартості.
Якщо взяти таке звичне мірило як курс долара, то картинка виходить сумненька. Я вже не буду згадувати, що при Союзі один бакс вартував 90 копійок. І якщо виходити з цього, і встановлювати співвідношення, виходячи з курсу долара, то зараз за 1 тисячу втрачених карбованців мають давати щонайменше 5 тисяч гривень (відповідно до сьогоднішнього курсу гривня/долар). Рахуємо, що при Союзі на 1000 карбованців умовно можна було придбати 1000 доларів.
Але згадаєм вже часи незалежної України. На момент прийняття Закону про відновлення заощаджень, за даними Нацбанку, на 1 жовтня 1996 року офіційний курс гривні до долара становив 1,76 грн. за 1 долар. При встановленому тоді співвідношенні “1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні” порахуйте, скільки доларів ви могли б придбати.
За 1000 гривень (отриманих замість знецінених карбованців) – десять років тому можна було придбати близько 500 доларів.
Але минуло ще 10 років і на дворі 2008 рік. І зараз за ті ж 1000 гривень можна придбати лише 200 доларів. Тобто, зараз людям видача заощаджень без перегляду коефіцієнту відновлення, призводить до того, що люди отримають в п`ять разів менше, ніж мають отримати.
Відповідно, порахуйте, скільки й які товари можна було купити на ці гроші двадцять років тому, десять років тому й зараз.
І що тепер? Як на мене, то норма закону про “відновлення реальної вартості заощаджень” на сьогодні буде дотримана лише за умови, якщо за 1 тисячу втрачених радянських карбованців будуть давати щонайменше 5-7 тисяч українських гривень. Інакше немає навіть сенсу говорити про якусь справедливість. Якби в мене був цей вклад, то я б навіть погодилась не знімати його з депозиту 5 років, але щоб компенсацію мені провели саме у співвідношенні 1 до 5 чи 1 до 7.
Ха, а між іншим. Певні надії на реальність співвідношення “за 1 втрачений карбованець – 1 долар або й 1 євро“ подає ще й новація уряду видавати вклади у валюті. Тож буде дуже просто рахувати – втратив 1000 карбованців – отримуй чистоганом 1000 євро чи хоча б 1000 доларів. Це було б справедливо, чи я помиляюсь в розрахунках?
P.S. Вже збиралась надсилати своє творіння на УНІАН, аж прочитала, що бютівський депутат Микола Томенко десь сказав, що уряд перегляне коефіцієнт відновлення заощаджень.
До речі, в цьому контексті хочеться згадати й опозицію. Як ніколи доречно з боку опозіціонерів було б не закидати Тимошенко щодо черг до Ощадбанку, а ініціювати відповідні законопроекти про перегляд коефіціентів. Сказали б: "Юліє Володимирівно, а чого ж Ви народу не хочете дати більше, давайте зробимо так і так...". Тоді б і влада була б проконтрольована, і для народу - користь. Чи "регіонали" про всяк випадок завбачливо помовчують: а то, раптом вони знов до влади повернуться - чи зможуть вони підтримати започаткований процес з поверення заощаджень на потрібному рівні!..
Тетяна, м.Київ
