Думка
Давно в Україні за грати не потрапляли фігури на кшталт колишнього міністра Миколи Рудьковського. Складається враження, що Президент вирішив скористатися досвідом російського колеги, який завойовував народну любов, переслідуючи деяких бізнесменів відомої національності.
Щоправда, національність Рудьковського тут ні до чого, та й бізнесменом його назвати було б великою натяжкою, але в Секретаріаті, схоже, прийняли на озброєння головне в досвіді Путіна: заарештована особа має викликати обурення в суспільстві й, відповідно, схвалення дій правоохоронних органів та – опосередковано – рішучості гаранта.
Маю сказати, що кандидатура на цю роль обрана майже ідеально. З ким я не розмовляла, – не чула, аби хтось висловив жаль з приводу затримання колишнього головного транспортника чи симпатії до нього. Звісно, до іміджу Лазаренка панові Рудьковському – як від Києва до Сан-Франциско рачки, але образ пройдисвіта та персони, м’яко кажучи, нещирої, за ним таки закріпився. А заяви Шуфрича на захист колишнього колеги тільки посилюють переконання в народі: “Давно треба було посадити!” І чомусь не вірять люди ні в інвалідну коляску, на якій Рудьковський начебто пересувається по в’язниці (навіть якщо це й правда!), ні в його тяжкий стан, ні в спроби пояснити його затримання політичними мотивами.
Лише один знайомий чиновник з Банкової висловив скепсис щодо ефекту від справи Рудьковського. “Знов наступаємо на ті самі граблі, що й з Колесниковим", – сказав він. Мовляв, ліплять мимоволі з Рудьковського народного героя.
Хоча я з цим категорично не згодна. За Колесниковим – попри всю одіозність цієї фігури – стояла масова політична сила, яка здійняла такий галас навколо нього, що Президент з Луценком змушені були здатися… За Рудьковським же стоять лише недобитки соціалістів, яких уже ніхто всерйоз не сприймає, навіть “донецькі”.
Одне слово, з Рудьковським начебто все зрозуміло. Він пав жертвою нової політики Секретаріату, який вирішив не відставати від популістської рішучості Юлії Тимошенко. І справді, що можна протиставити “гречці” від Ощадбанку, якою прем’єрка масово скуповує виборця, та заявам про ліквідацію газових посередників? Тільки наступ на корупціонерів та шахраїв.
Але цікаво, чого чекати від такої політики далі? Якщо в стратегів на Банковій є якийсь план (сподіваюсь, він таки є), то цей план не може складатися з одного пункту, сформульованого приблизно так: “Оприлюднення скандальних даних про діяльність Рудьковського на посаді міністра транспорту та подальший його арешт”. Напевне, там є й інші пункти – більш переконливі та ефективні.
Припускаю, що невдовзі ми можемо почути якісь скандальні факти щодо осіб, вхожих до нинішнього прем’єра, про близькість з якими вона воліла б мовчати. А також щодо інших колишніх посадовців, може, когось із місцевої влади…
Проте знаю напевне, що в тому списку немає ні Ківалова, ні Ахметова, ні Бойка, ні Клюєва, ні Азарова, ні інших діячів Партії регіонів – як і представників НУ–НС, БЮТ та Блоку Литвина. Одні ще потрібні Президентові, інших не можна чіпати, бо буде багато смороду. Тож подань прокуратури – як публічних актів, котрі ні до чого, звісно, не зобов’язують, – про притягнення когось із депутатів до кримінальної відповідальності скоріш за все не буде…
Забула про комуністів... От за цих якби взялися, як слід, то і Президент би виграв, і суспільство трішки б очистилось.
Оксана Охрімчук, Київ–Москва
