За время полномасштабной войны многие украинцы выехали за границу, но часто в социальных сетях можно увидеть споры между ними и теми, кто остался в стране. И те, и другие считают, что оказались в трудных обстоятельствах, но каждый, конечно, уверен, что именно ему труднее всех.
Эмиграция из Украины - спасение или эмоциональная гибель?
Одним из таких примеров стал пост в одной из социальных сетей, где девушка рассказала о своем опыте общения с психологом. Никакой предыстории она не озвучила, однако передала слова терапевта:
"Тільки що на терапії психотерапевтка сказала фразу "Українці в іміграції проходять в рази важчий морально-психологічний стан, ніж люди які залишилися в Україні. Тобто мозок людей які залишились - адаптувався повністю до всіх подій і має хоча б відчуття дому і рідного всього навколо. А люди які виїхали закордон - мають лише постійну тривогу, розлад адаптації, + важкість інтеграції в суспільстві де вони ніби лишні, відчуттям провини і постійний стрес." Мій мозок досі опрацьовує цю інфу"
В ответ на ее публикацию другие пользователи ресурса высказали свое мнение о ситуации. Более 500 человек озвучили довольно радикальную позицию - большая часть комментаторов поддержала тех, кто остался жить в Украине, считая, что им гораздо тяжелее морально, чем релокантам. Комментарии были такими:
"Дивна в неї позиція. Я живу в Україні і мені зносить дах через мобілізацію, ментальний розлад, закриті кордони і дружина в еміграції, а я не можу до неї приїхати. Залюбки б помінявся з кимось з еміграції і тривожився б за адаптацію, а не постійний ризик померти на війні чи від ракети. З чого вона взяла, що я тут адаптувався?"
***
"Скажемо так, зі свого досвіду,як людини яка залишилась у Донецьку у свій час. Було страшно,дуже...але морально легше,бо рідні поруч, друзі поруч. Повномаштабка яку застала у Харкові, набагато страшніша...але зараз у еміграції я ніби втратила саму себе. Втративши мову, втратила свою ідентичність...невистачає розмов по душам, якогось свого кола яке вибудовувала роками, немає задоволення. Ти у безпеці фізично,але морально на дні"
***
"Це правда, мабуть. Але є нюанс: ті, хто в Україні, можуть загинути будь-якої хвилини, і тримають це в голові, проживаючи своє щоденне життя. Цікаво, що про це сказала б психотерапевт?"
Некоторые пользователи захейтили и психолога, посчитав, что сравнивнение положения беженцев и оставшихся "абсолютно неадекватное":
"Абсолютно неадекватне порівняння. Психіка тих, хто в Україні зараз здебільшого мобілізована і тримається на останній волосині, щоб вижити. А от коли війна закінчиться, то на людей, які її тут переживали, махом нахлинуть усі ПТСР, наслідки, проблеми і тд. В той час як люди в еміграції вже будуть адаптовані з влаштованим життям, ми тут будемо своє відновлювати з руїн. Ваша терапевтка видає бажане за дійсне, бо сама в еміграції. І цією доморощеною статистикою намагається зашлушити СВОЄ почуття вини "
Один пользователь даже предложил специалисту пожить в Харькове или Харьковской области:
"Нехай би ця психотерапевтка пожила пару місяців у Харківській області, або в Харкові, а ще б свої ідеї харків'янам презентувала. Як що, то я в еміграції, і це капець, але навіть не уявляю, як люди витримують жити при постійних обстрілах".
Был замечен и комментатор, который усомнился в компетенции психолога, он написал так: "Омг, ріл, важче в еміграції, подумаєш за тебе турбуються та допомагають асимілюватись і запустити життя заново. В той час коли в тебе в "дома" всьому пізда і треба починати життя з початку. Компетентний психолог".
Однако были и те, кто встал на сторону украинцев, покинувших страну - одна девушка оставила комментарий, где написала, что те, кто остался, презирают или ненавидят беженцев за границей:
"Читаючи подібні пости, щоразу переконуюсь: ті, хто залишився ненавидять або зневажають тих, хто виїхав. Чому стільки злості, заздрості й осуду один до одного? Я вважаю, що кожен має право обирати, де і як йому жити. Це особисте рішення, яке не варто засуджувати. У кожного свої обставини й свій шлях".
Вторая поделилась своими ощущениями после двух с половиной лет в США: "Я два з половиною роки провела в еміграції в США, і чесно перший рік теж думала що повернула собі життя) далі потрошки все зійшло на ні, і в результаті виявилось найважчим досвідом в житті, з психоемоційним розладом адаптації, антидепресантами і постійним "нічого не хочеться". Тому так, напевно скоріше у всіх ситуативно".
Как ни странно, в одном комментаторы были едины - для каждого человека вопрос ощущений индивидуален. Психика у всех работает по-разному, обстоятельства в жизни также складываются уникально, поэтому сравнение двух больших групп людей, таких как беженцы и оставшиеся в Украине, не совсем уместно и корректно.
