В Україні останніми роками триває тотальне розорювання землі. А в Євросоюзі, тим часом, площі сільськогосподарських угідь суттєво зменшуються.
Про це у коментарі 24 каналу заявив голова Української природоохоронної групи (УПГ) Олексій Василюк.
Він відзначає, що у питання розорювання землі «Україна разюче відрізняємося від цивілізованих країн – того ж Євросоюзу, куди ми наполегливо прагнемо».
«Зараз у Європі рішуче реагують на глобальні кліматичні зміни, – каже Василюк. – Так, ЄС затвердив Стратегію щодо збереження біорізноманіття, згідно з якою протягом найближчих 10 років 30% сільгоспугідь будуть переведені в статус природних територій та охоронятимуться. Уявіть – майже третина! Для України – це фантастика! Бо у нас навпаки – останні залишки природи намагаються якнайскоріше освоїти. Раніше Україна на половину була зайнята степовими ландшафтами. Але на сьогодні лишилось не більше трьох відсотків колишніх степів. Та й з тих майже кожен 5-й квадратний метр був розораний лише за останні 5-8 років».
Експерт відзначив, що розорювання земель дуже серйозно впливає на зміну клімату:
«За розрахунками науковців, з одно квадратного метра ріллі за рік «викидається» в атмосферу 3 кілограми вуглецю. Якщо цей показник помножити на розорані площі на всій планеті, то вийде колосальна цифра, рахувати яку ніхто і не прагне, бо суспільству не вигідно буде визнати, що ми зруйнували клімат планети, вирощуючи їжу і технічну сировину. І кількість вуглецю, що опинилась в атмосфері в результаті оранки, на порядки більша за викиди заводів, електростанцій чи автомобілів».
Олексій Василюк звертає увагу на те, що Міндовкілля України в Національному кадастрі викидів конкретно вказує, що останніми роками найбільший приріст викидів у атмосферу спричиняють саме нові розорювання. І це при тому, що більшість придатних територій в Україні «пішли під плуг» ще за часів СРСР. А нині вже розорють те, що не можна – схили, береги річок… В цих місцях орати заборонено законодавством, але такі випадки стаються сотнями та повсякчасно.
«Як правило – це банальне самозахоплення, – пояснює природоохоронець. – Ми думаємо, це пов’язано з ринком землі. Хоч продавати її ще не можна, але власники паїв уже готуються до цього і шахрайськи розширяють свої площі, імітуючи що їхні землі – рілля, а не, наприклад, пасовища. Скажімо, куплятиме землю якась аграрна корпороція. Вона не буде детально розбиратися на місці, де там схили, де незаконно «доорана» територія… Подивляться на карті, скільки є квадратних метрів землі… Є 10 тисяч гектарів – купляємо!».
УПГ намагається відслідковувати самозахоплення земель, відзначає Василюк. Тільки цього року група подала більше 200 заяв до правоохоронних органів.
«Але ми не можемо контролювати все і всюди, – бідкається голова УПГ. – Тому беремося за самі кричущі випадки – наприклад, розорювання в заповідниках чи заказниках. Також останнім часом місцеві громади піднімаються і чинять спротив захопленню земель. Але порушень, повторюся, сотні. Іноді й винних дуже важко знайти. Як от нещодавно було на Чернігівщині. Фермери взяли в аренду пасовища – і переорали. Фермери ті – не місцеві, їх ніхто не знає. Затримали тракториста – він, звісно, говорить: мене найняли, я лише виконував замовлення… Ситуація типова для всієї України».
