Справжня демократія — це коли невідомо, хто буде наступним президентом. З урахуванням похибки опитувань, високих антирейтингів, неочікуваних злетів і падінь, великої кількості невизначених і вкрай високих ставок у передвиборній гонці дійсно важко передбачити.
Про це розповів в журналі "Новое время" Валерій Пекар, підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник проекту "Нова країна".
На думку Пекара, хто б не зайняв крісло глави держави, існує безліч обмежень, про які мало хто замислюється.
По-перше, майбутній президент не стане тим, хто швидко змінить країну. Ми живемо в парламентсько-президентській республіці, де президент без парламенту майже нічого не може зробити (і таке вже бувало). Здатність нинішнього парламенту ухвалювати вагомі для модернізації країни закони нам відома, а значить, шансів на швидкі зміни немає. Новий парламент обіцяє бути ще більш мозаїчним і хаотичним, ще менш працездатним. Тому обіцянки швидко ухвалити багато хороших законів — порожні.
Читайте такожПортрет виборця: хто проголосує за Тимошенко, Порошенка і Зеленського
По-друге, майбутній президент не стане тим, хто закінчить війну. Крайній варіант — капітуляція на умовах Кремля — зовсім не означає закінчення війни, але лише її ескалацію. Адже капітуляція неприйнятна для більшості українців, і значна їх частина продовжить боротьбу. Тим більше переговори на умовах капітуляції, а не компромісу будуть тривалими і складними. Цілком можливо, на це піде цілий президентський термін, а в разі успіху демілітаризація зони конфлікту розтягнеться ще мінімум на кілька років.
По-третє, майбутній президент не стане людиною, який швидко пересаджає всіх корупціонерів і ворогів народу. Навіть якщо почати судову реформу заново, це потребуватиме кількох років. Адже ще потрібно реформувати органи прокуратури і слідства. До речі, багато громадян досить позитивно ставляться до того, що Адміністрація президента командує суддями, але тільки якщо з АП буде команда посадити погану людину чи відпустити хорошу, а не навпаки (хто поганий і хто хороший, всім давно очевидно). Вельми показовий симптом загальної правосвідомості громадян.
По-четверте, майбутній президент не стане тим, хто швидко розбереться з олігархами. Це тривалий і складний процес, пов'язаний зі зміною правил гри в економіці, політиці і медіа. Правила гри змінює парламент (дивись пункт перший). Навіть сильний тиск президента не зробить цей процес швидким. Віра у всесилля президента заснована на уявленні про режим Януковича, який дійсно змінив Конституцію, ставши повновладним царем.
У нинішній парламентсько-президентській республіці сила президента ґрунтується не на Конституції, а на численних спілки, причому союзниками зазвичай є ті, хто нам не подобається (олігархи, регіональні барони, силовики), але володіє реальними важелями влади.
Президент, налаштований на рішучі зміни, повинен для цього вступати в союз з людьми, проти яких ці зміни спрямовані. Віра у всесилля президента заснована на незнаннях Конституції, хоча її зовсім нескладно знайти і прочитати. Віра у всесилля президента заснована також на ірраціональних очікуваннях героя, який всіх врятує, — а значить, нам нічого не доведеться робити самим, можна покластися на нього. У нинішніх умовах будь-який кредит довіри героєві буде швидко розтрачений, адже він не зможе виправдати очікувань, викладених вище в чотирьох пунктах. Дитяча віра в диво, у всесильного героя — не найкращий порадник.
Хто б не став наступним президентом, він чи вона зможе мало, хоча б уже тому, що має високий антирейтинг, а значить, не буде президентом всіх українців. Що ж дійсно зможе майбутній президент? Дуже небагато, але це важливі речі. По-перше, відкрито і чесно вести комунікацію з суспільством. Без брехні, насмішок, порожніх обіцянок, пошуку ворогів. В дусі черчилівської мови, з обіцянками довгого шляху, крові і поту. Мало кому сподобається, гарантую. Зате збере навколо президента активне громадянське суспільство.
По-друге, майбутній президент зможе прискорити реформу армії. Просувати чесних офіцерів з бойовим досвідом, прибрати паркетних генералів, прискорити впровадження стандартів НАТО, реформувати оборонний сектор і перетворити його в драйвера всіх інституційних змін в країні, продовжити і розширити співпрацю із західними партнерами у сфері безпеки.
По-третє, майбутній президент зможе продовжити дипломатичну війну, вибудовуючи відносини з ближніми і далекими партнерами, просуваючи Україну та її інтереси, українську культуру і експорт. Ці три пункти — вже чимало. Кажуть, вміння будувати правильні очікування відрізняє дорослої людини від дитини. Дуже важливо вибирати президента, грунтуючись не на тому, чого він або вона не зможе зробити, а на тому, що зможе і повинен.
Повну версію матеріалу читайте в новому номері журналу "Новое время" від 28 лютого 2019 року.
