Війна руйнує не лише будинки, мости та дороги. Вона руйнує надію, впевненість, спокій та відчуття безпеки. Внутрішня "фабрика", яка забезпечує наш ресурсний стан, зупиняється. Шлях до щастя тепер доводиться прокладати заново, часто мирячись при цьому з почуттям провини за бажання це щастя мати тоді, коли продовжується війна. Але психологи радять почати відновлювальний процес своїх ресурсів якнайшвидше.
І, окрім іншого, на цьому шляху повернення до своєї діяльності допоможе й можливість займатись тим, у чому ви були ефективними до війни. Відновлюючи робочу ресурсність, дбаємо і про себе, і про країну - адже зараз вкрай важливо швидко відновлювати економіку.
Отже, на чому варто зосередитися?
Крок перший - зробити вибір. Едіт Еґер, психолог і спеціаліст з лікування посттравматичного стресового розладу, яка пережила Голокост, потрапила до Аушвіцу в 16 років. Там вона провела найтрагічніші роки свого життя, втратила батьків та майже втратила надію. І їй вдалось не просто вижити в пеклі та емігрувати до Америки, але зцілити свої травми та написати книгу про процес зцілення. У своїх мемуарах та у роботі з пацієнтами Едіт наголошує: "Ніхто не може уникнути страждань у своєму житті, але кожен має вибір, як вийти з таких ситуацій - як жертва, чи як той, хто вцілів".
Застрягати у ролі жертви людина може на десятиліття. А війна легалізує цю роль. Всі ми дійсно є жертвами божевільного агресора, який напав на мирну країну і розділив наші життя на "до" та "після". Відкрив нові межі жорстокості, з якими ми до цього не зіштовхувались. Довів, що у світі є місце для незбагненної несправедливості.
Але саме наш внутрішній вибір прийняти цю трагедію та почати жити далі, дозволяє вийти з позиції жертви. "Свобода полягає в тому, аби прийняти все, що сталось" - стверджує Еґер.
Прийнявши нову реальність, ми можемо жити далі. Адже позиція жертви не дає ресурсного стану, вона направлена на пошук винних та перекладання на них відповідальності за свої нещастя.
Ніхто не може уникнути страждань у своєму житті, але кожен має вибір, як вийти з таких ситуацій - як жертва, чи як той, хто вцілів
Прийнявши реальність та відновивши відповідальність за своє життя, ми запитуємо себе, в чому можемо бути ефективним сьогодні? І в цей момент, момент прийняття вибору, починається нова сторінка нашого життя.
Крок другий - повернутися до роботи. У перші дні війни всі ми з головою пірнули в інформаційний простір, ставши одним цілим та майже одночасно читаючи новини про хід війни. Інформаційне суспільство дає можливість слідкувати за революціями та війнами онлайн і мозок хоче зібрати якомога більше інформації, на основі якої мав би приймати рішення. Залишатись чи їхати, де безпечно, яким чином туди дістатись, чи буде там безпечно в перспективі, які плани у ворога, скільки ресурсів залишилось у ворога, як ситуація у містах, де рідні, друзі, знайомі, про що говорить президент?
Опинившись у відносно безпечному місці, мозок, за звичкою, продовжує споживати інформацію. В цей момент вона вже не допомагає, а швидше заважає, адже фарширує мозок тим, на що людина не може вплинути. В цей момент важливо зменшити потік інформації та створити для себе умови, які будуть сприяти фокусуванню на завданнях.
Допоможуть планувати день списки виконаних завдань, створення графіку робочих годин, обмеження інформаційного шуму. Суспільство, яке пережило кілька локдаунів, може легше адаптуватись до віддаленої роботи та нової реальності. Згадайте все, що допомагало вам відновлювати ресурс під час пандемії та застосуйте зараз.
Крок третій - використовувати можливості й створювати можливості. Цивілізований світ намагається допомагати Україні всіма можливими способами, в тому числі надаючи стипендії, доступ до навчальних ресурсів, відкриваючи можливість вчитись та робочі вакансії для українців. Важливо вміти знаходити можливості та користуватись ними. Колись ці двері закриються, але зараз світ хоче допомогти нам адаптуватись і пережити важкі часи. Безкоштовні заняття іноземною мовою, консультації психологів, безкоштовні IT та інші професійні курси - за два місяці війни промайнуло стільки пропозицій, що важко було вибрати.
Крім того, сьогодні важливо не лише приймати, але й надавати допомогу. Своїми компетенціями можна ділитись на волонтерських засадах, отримуючи важливий ресурс - розуміння цінності свого досвіду та знань.
Допомагаючи хоча б одній людині, насправді ви допомагаєте й собі, посилюючи впевненість в актуальності своїх знань та вмінь. До того ж не виключено, що в майбутньому вдячні люди, яким ви допомагали безкоштовно, можуть повернутись до вас вже як клієнти на платній основі.
...важливо не лише приймати, але й надавати допомогу.
Війна дає вимушений, але унікальний шанс ще раз переоцінити свою сферу діяльності та почати займатись чимось новим, що, можливо, є більш важливим для суспільства зараз, а також буде важливим в майбутньому.
Крок четвертий - проактивність та підвищення компетенцій. Колись було популярним писати в CV про стресостійкість. Сьогодні жартують про те, що достатньо просто вказати в резюме те, що ви українець. Війна справді показала, наскільки швидко працівники можуть адаптуватись та повернутись до робочих процесів, не втрачаючи ефективність. Вміти зібратись, мати витримку та зберігати спокій і підтримку, продовжувати генерувати ідеї, приймати швидкі й тверезі рішення, бути гнучким і проактивним - саме ці якості роботодавці цінували та будуть цінувати.
І саме ці якості створюють атмосферу довіри та особливої цінності, яку бояться втратити. Саме ці якості демонструють, що ви - не жертва, а той, хто переміг обставини та став над ними.
Усвідомлюючи, що, попри все, життя триває, а ви робите все можливе для пришвидшення перемоги, ви дійсно пришвидшуєте нашу перемогу. Україна рухатиметься далі лише тоді, коли далі - вперед і вгору - рухатимуться українці.
