Зазвичай дислексію пояснюють тим, що у індивіда є проблеми в мовному аналізаторі: якщо він погано розбирає мову на слух, то йому буде важко співставити її з написаними літерами. Але як у такому разі пояснити існування музикантів-дислектиків, у яких зі слухом все більш ніж гаразд? Нехай їх мало, але вони є.
Психологи з Єврейського університету в Єрусалимі (Ізраїль) запросили в лабораторію 52 музикантів і перевірили їх, по-перше, щодо базового слухового сприйняття (як вони розрізняють близькі звуки і близькі інтервали), щодо музичного сприйняття (ритму і мелодії) і на мовне сприйняття (як людина відрізняє осмислені мовні звуки від безглуздих). Крім того, всі учасники експерименту проходили тести на пам'ять, швидкість і точність читання.
Дослідження зайняло роки, бо знайти музикантів з дислексією виявилося далеко не просто; зрештою таких все-таки набралося 24 людини. Що ж у підсумку з'ясувалося?
Як пишуть у журналі Neuropsychologia Міра Ахиссар (Merav Ahissar) і її колеги, музиканти-дислектики в цілому чули анітрохи не гірше, ніж їхні колеги без дислексії. Але ось чим вони сильно відрізнялися від усіх інших, так це робочою звуковою пам'яттю: звуки, які вони чули, затримувалися в їхньому мозку на дуже короткий час, буквально на лічені секунди.
І ті, чия звукова пам'ять виявилася слабкішою, ніж у інших, читали гірше інших.
Результати, отримані дослідниками, виглядають цілком логічними: адже для того, щоб зв'язати звук мови з написаним символом, нам потрібно почутий звук затримати в голові, і тут вже все залежить від тієї самої робочої слухової пам'яті. І, можливо, неполадки в ній можуть служити причиною дислексії не тільки у музикантів.
