Подібні, мов близнюки, багатоповерхівки створюють незвичний контраст із тихою сільською вуличкою, що веде до церкви святих Петра і Павла в Рясному-1. Біля храму – лише спів пташок та подих вітру. А всередині все немов світиться від щасливих усмішок прихожан: до них повернулася 400-літня чудотворна ікона Матері Божої Потіхи, яку під час Другої світової війни вивезли до Польщі…
Багато років тому на території спального району Львова розташовувалося поселення Рясна-Польська, засноване в 1433 році. На місці, де зараз церква Петра і Павла, був дерев’яний костел, і лише наприкінці XIX століття тут звели мурований храм. Незмінною залишалася головна святиня церкви – образ Матері Божої Потіхи. Молитва біля цієї ікони вважалася особливою: люди позбувалися депресій, знаходили вихід зі складних життєвих ситуацій, одужували...
Серед місцевого населення ходили перекази про поход¬ження образа.
Один хлібороб у Брюховичах орав поле. Раптом воли, які тягнули плуг, зупинилися та впали на коліна. Підвів¬ши голову, чоловік побачив на дереві образ, що випромінював яскраве світло. Хлібороб покликав односельців та священика. Вирішили, таку ікону не годиться тримати в хаті, а слід відвезти в місто до храму Божого. Дорога до Львова пролягала через Рясну-Польську. Там воли зупинилися, впали на землю й не хотіли йти далі.
Вирішили, що тварини втомилися. Cпочатку дали їм відпочити, потім стали поганяти, та худоба категорично відмовлялася вставати. Привели іншу пару, але ці тварини поводилися так само. Тоді люди зрозуміли, що воли виконують волю Божу: образ має залишитися в Рясному. На цьому місці побудували дерев’яну капличку, потім – храм, місце якого згодом зайняла мурована святиня.
Припускають, що образ намалювали у XVII ст. Спочатку він був оправлений у спеціальний мідний оклад, а від другої чверті XVIII ст. шати вкрили сріблом та оздобили штучними камінцями. Ікона була надзвичайно багатою, адже люди, які отримували відповідь на свої молитви, приносили подяки у вигляді коштовностей.
Останнім римо-католицьким парохом у Рясні-Польській перед Другою світовою війною був отець Франциск Ксаверій Вєжбіцький. У 1945 році священик разом із прихожанами залишив село та виїхав на західні землі Польщі. Священик надзвичайно шанував цей образ, часто перед ним молився, тож помістив у своїй спальні. Після смерті Вєжбіцького чудотворний образ віднесли на стрих і забули про нього на довгі п’ятнадцять років. Лише згодом переселенці з Рясної-Польської згадали про образ та передали до Конрадова. На той час він був у плачевному стані: полотно прибите цвяхами до рами, вкрите шарами бруду та сажі. Про дорогоцінні прикраси не могло бути й мови – їх розграбували. Ікону реставрували. Після цього, з великими почестями, помістили на головному престолі костелу.
Коли отець Василь Ковпак прийшов на парафію в церкву святих апостолів Петра і Павла, почав цікавитися її історією. Випадково дізнався про чудотворний образ, з’явилося непереборне бажання побачити його, а головне – повернути на законне місце. Ідея довго не давала священику спокою: думки, які не полишали ні вдень, ні вночі, отець Василь вважає провидінням Божим. Він відвідав костел у Конрадові, але ікону не повернули. Тоді отець її сфотографував, і дрогобицькі іконописці відтворили образ, обрамивши його в позолочену рамку.
Повернення ікони Матері Бо¬жої Потіхи стало великим святом – подарунком до Благовіщення та Пасхи. Від¬булося урочисте внесення образа до храму, свідком якого стали близько 5 тисяч людей. У цей день причастилося рекордне число прихожан – 1700. Багато родин, чотири школи, дитячі садки, представники лікарень та підприємств прочитали акт посвяти, ввіривши себе під опіку Матері Божої.
За словами отця Тараса Митлевича, те, що така кількість людей у цей день прийшла до сповіді, можна вважати першим дивом. Серед сповідників були люди, які багато років не приступали до цього таїнства.
«Коли людина тривалий час не кається, в її душі утворюється пустка. Вона стає нервовою, не складаються стосунки в родині, чимало проблем на роботі. Виникає депресія, – каже отець Тарас. - Мати Божа рятує від раптової смерті в гріху, а також потішає знедолених людей. Молитва біля ікони допомагає єднати зруйновані сім’ї, долати матеріальну скруту». На думку священика, ікона має силу відвертати від самогубства: «Коли людина в розпачі, почувається самотньою та не має до кого звернутися, вона не бачить виходу з ситуації. Аби втекти від проблем, з’являється бажання звести порахунки з життям. Звернення до Богоматері дарує нове дихання, скеровує до виходу з важкої ситуації».
