Нижня палата польського Сейму майже одноголосно визнала україно-польське протистояння на Волині геноцидом польського народу.
І це добре. Тому що, попри всі нашарування толерантності і політкоректності у сучасному світі, правило первіснообщинного ладу «бояться – значить поважають», актуальне і до нині.
Звісно, прикро, що у польських політиків не вистачило далекоглядності не підігравати Кремлю зараз, у часи російсько-української війни. Імперська жадібність до чужих земель затьмарила народним обранцям наших західних сусідів розум. Але, як кажуть у нас «нам своє робить», а за порєбріком - «нет худа без добра»: потихеньку для сусідів, що колись панували на наших землях, імідж українців кардинально міняється.
Прикро, що у польських політиків не вистачило далекоглядності не підігравати Кремлю зараз у часи російсько-української війни
Для росіян ще три роки тому ми були хохлами-салоїдами у шароварах, хитрими і жадібними, проте недалекими і покірними волі «старшого брата». Нині ж українці у російські пропаганді – криваві укропи-бандерівці, яким лякають немовлят «срєднєй полоси і нєчєрнозємья».
Подібне ставлення до українців (принаймні до галичан і волинян), мали і з боку поляків. Правда, на відміну від подніпровської України, де російська пропаганда дужче промила мізки українцям, мешканці заходу України платили полякам тією ж монетою: навіть у радянські часи тотальної «дружби народів соцтабору» зневажливі прізвиська на адресу західних сусідів вживалися в побуті, коли мова заходила про недалеке, на той час, спільне минуле.
Здавалося б, за часів Кучми і Кваснєвського всі крапки над «і» у нашій спільній історії були майже розставлені. Але, як тільки Україна вийшла з орбіти впливу Москви, і вийшла, на жаль, ослабленою, у іншої екс-імперії активізувалися фантомні болі за «своїми» східними кресами.
«Геноцид» - це лише засіб добитися цих кресів у майбутньому через спробу нав’язати українцям черговий комплекс вини: «Вибачте, росіяни, що Мазепа воював за незалежність від вас. Вибачте, поляки, що українські повстанці прагнули української держави на українській землі».
А там і мадяри з румунами пригадають старі «образи» в купі зі своїм імперським минулим.
Навіть у радянські часи тотальної «дружби народів соцтабору» зневажливі прізвиська на адресу західних сусідів вживалися в побуті
Б’ють слабкого. Сильного спочатку бояться, а потім – поважають.
Нам не варто виправдовуватися і вступати в дискусії з позиції винного будь з ким з «ображених» українцями. Хоча б тому, що на відміну від «ображених», ми не мали своєї держави останніх понад 300 років, а тому – нікому нічого не завинили.
Так що робити українцям у цій ситуації?
Вчитися у євреїв. Не так давно в історичному вимірі вони теж були винні всім у Європі і не лише. Нині ж Ізраїль – держава, з якою рахуються всі. А історія її існування, нагадаю, лише трошки більше як у двічі довша за історію незалежної України.
Дмитро Хилюк
