Дедалі більше і більше людей, включно з Папою Франциском, просять Україну відмовитися від свого захисту і сісти за стіл переговорів із Росією. Посилаючись на безвихідну ситуацію на полі бою і переважаючі ресурси Росії, вони закликають керівництво України розглянути можливість укладення угоди. Це явно означатиме заморожування конфлікту і передачу окупованої території України Росії в обмін на припинення вогню, пише в The New York Times журналіст-фрілансер Паула Ерізану.
"Моя країна, Молдова, знає все про таку угоду. Невеликий західний сусід України, Молдова пережила першу пострадянську агресивну війну Росії, яка закінчилася угодою про припинення вогню в 1992 році", - пише Паула.
Вона нагадала, що 32 роки по тому 1500 російських військовослужбовців все ще дислокуються на території Молдови, незважаючи на угоду про їхнє виведення в 1994 році, а потім ще раз у 1999 році.
"Цей випадок показує, що Росії просто не можна довіряти", - акцентує автор.
Але для України є більш серйозна проблема, ніж ненадійність Росії. Річ у тім, що заморожування конфлікту без повної мирної угоди просто не працює. Протягом трьох десятиліть конфлікт перешкоджав національному розвитку і давав Росії постійні можливості втручатися в молдовське життя.
"Ми повинні пам'ятати, що заморожений конфлікт залишається конфліктом. Той, хто закликає Україну погодитися на цей варіант, повинен прислухатися до застережливої історії Молдови", - йдеться у статті.
Ґрунтом для російсько-молдовської війни стало Придністров'я, смужка землі на сході Молдови з населенням близько 370 000 осіб. За підтримки Москви ця територія проголосила незалежність від Молдови 1990 року, що спровокувало насильство, яке переросло в конфлікт. Підтримувані Росією сепаратисти зіткнулися з урядовими силами безпеки, і війська з обох боків воювали один з одним. Загинули сотні людей.
Після чотирьох напружених місяців бойових дій влітку 1992 року президент Росії Борис Єльцин і його молдавський колега Мірча Снегур підписали угоду про припинення вогню. Вона встановила зону безпеки, яку патрулюватимуть так звані миротворчі сили, фактично відгородивши Молдову від Придністров'я. Протягом 30 років у Придністров'ї існував окремий уряд, звід законів, прапор і валюта - і все це під захистом Росії. Молдова ніколи не визнавала незалежності Придністров'я, як і будь-який інший член ООН.
Придністров'я розкололо Молдову на дві частини. На лівому березі Дністра, у демократичній Молдові, існує вільна преса румунською мовою, офіційною мовою країни, поряд із російською та іншими мовами меншин. На правому березі, в автократичному Придністров'ї, ЗМІ контролюються владою, яка використовує їх для трансляції російської пропаганди.
Мабуть, найрізкіший поділ спостерігається у сфері освіти. Над придністровськими школами майорять прапори Росії та Придністров'я, але не Молдови. Там, як і в пресі, румунська мова пишеться кирилицею, а не латиницею, як це було в Радянському Союзі. На уроках історії учні дізнаються, що етнічні румуни на правому березі Дністра - це фашисти, які хочуть їх убити. Через обмежену освіту та мізерні можливості працевлаштування більшість молодих людей залишають регіон після закінчення навчання.
Деякі з них їдуть до Кишинева, столиці Молдови. Але перебування у сфері впливу Росії загальмувало економічний розвиток Молдови.
Кремль завжди використовував комерційні відносини як зброю. Так, у 2006 році Москва ввела ембарго на молдавську продукцію у відповідь на відмову Молдови прийняти розроблений Росією план федералізації. Кремль вигадав нові заборони на імпорт напередодні підписання Молдовою угоди про асоціацію з Європейським Союзом у 2014 році, а також після того, як Молдова стала кандидатом до ЄС.
"Для молдаван війна в Придністров'ї - це рана, яку постійно дряпають у книжках і фільмах", - каже автор статті.
Саме через заморожений конфлікт Молдова все ще перебуває під впливом Росії з її постійними погрозами та нескінченними небезпеками.
"Однак молдавани побоюються ескалації не через те, що ми не сіли за стіл переговорів із росіянами, а через те, що ми це зробили, і результат був глибоко руйнівним. Україна не повинна зробити ту саму помилку", - застерегла Паула Ерізану.
Мирні переговори між Україною та РФ - деталі
Туреччина запропонувала свій проєкт "мирного" договору. Він передбачає заморожування війни за наявною лінією фронту, а також гарантії позаблокового статусу України до 2040 року та обмін полоненими за формулою "всіх на всіх".
В Офісі президента наголосили, що завершення війни має відбуватися на основі української "Формули миру". Інші ж "плани" лише свідчать про бажання продовжити війну через заморожування, ескалацію та збереження російського режиму.
