Чотири століття тому тропічний чагарник з блискучим зеленим листям і червоними ягодами під назвою Coffea arabica був фактично невідомим за межами арабського світу й кутка Ефіопії, де його в IX столітті випадково відкрив пастух. Як стверджує легенда, чоловік помітив, що його кози стають жвавими й не сплять цілу ніч, наївшись цих ягід.
Через роки, коли люди з'ясували, що кава діє аналогічним чином і на нас, непримітна рослина зробила велику послугу людству, на що воно відплатило тією ж монетою, - пише The Atlantic. Люди дали каві 27 мільйонів нових акрів землі для розширення ареолу життя, а також 25 мільйонів сімей фермерів для догляду за рослиною. Ціни на її плоди підвищувалися до тих пір, поки вони не стали найбільш цінним врожаєм у світі. Не так вже й погано для не дуже гарного неїстівного чагарника, який не так і просто вирощувати.
Читайте такожНауковці дізналися, який напій найкраще втамує спрагу
Кава завдячує своїм глобальним підйомом випадковому еволюційному інциденту. Хімічна сполука, яку рослина виробляє для захисту від комах, як виявилося, змінює людську свідомість в такий спосіб, який ми вважаємо бажаним. Вона робить нас більш енергійними й працездатними. Фактично, ми стаємо кращими робітниками. Цей хімікат, звісно ж, це кофеїн, який тепер став найпопулярнішим у світі психоактивним наркотиком. Ним щоденно користується близько 80% людства. І це єдиний наркотик, який заведено без вагань давати навіть дітям у складі солодкої газованої води.
Разом з чаєм, який у листі містить ту ж сполуку, кава допомогла створити саме такий світ, який потрібен каві для процвітання. Це світ, який рухає вперед споживацький капіталізм, оточений глобальною торгівлею, і який належить виду, не здатному встати з ліжка без допомоги кави. Ефект від кофеїну переплітається з потребами капіталізму в багато різних способів.
До появи кави й чаю на Заході в 1600-х роках, алкоголь, більш гігієнічний, ніж вода, був наркотиком, який домінував й впливав на людські уми. Його вживання було прийнятне і навіть віталося, коли йшлося про фізичну працю надворі (перерви на пиво були досить поширеними). Але вплив алкоголю ставав проблемою, коли робота передбачала використання машин чи розрахунків. І з часом це ставало все більш поширеним явищем.
Читайте такожНазвано ідеальний час для чашки кави
І тут прийшла кава, напій, який не просто був безпечніший, ніж пиво і вино (та й воду для його виготовлення теж треба кип'ятити), а й покращував продуктивність й витривалість. В 1660 році, за кілька років до того, як кава стала доступною в Англії, один оглядач писав: "Вже встановлено, що кава стала причиною вищого рівня тверезості серед націй. Якщо раніше вчені, клерки та інші, починаючи ранок з елю, пива чи вина, отримували запаморочення, яке робило їх непридатними для ведення справ, то тепер вони грають в добрих друзів за цим тонізуючим й цивільним напоєм".
"Цей тонізуючий і цивільний напій" також позбавив людей від циркадних ритмів у тілі, допомагаючи приборкати природні хвилі виснаження, щоб можна було працювати довше. Разом з успіхами в штучному освітленні кофеїн очолив капіталістичне завоювання ночі. Напевне, не випадково, що хвилинна стрілка на годинниках з'явилася приблизно в той же історичний момент, що і кава з чаєм, коли робота була перенесена в приміщення й реорганізована за принципом годинника.
Тісне сплетіння кави й капіталізму викриває історик Августин Седжвік у книзі "Кавова країна: Чорна імперія одного чоловіка й виробництво нашого улюбленого наркотику". В основі книги лежить історія англійця Джеймса Хілла, який народився в нетрях промислового Манчестера в 1871 року. В 18 років він вирушив в Центральну Америку за багатством. В регіоні він збудував кавову династію, яка перетворила сільські райони Сальвадору в подобу манчестерських заводів.
Читайте такожСвітові ціни на каву зросли одразу на чверть
Хілл став головою "Чотирнадцяти сімей", які контролювали економіку й політику Республіки Сальвадор впродовж більшої частини 20-го століття. На момент його смерті в 1951 році на його 18 плантаціях працювали 5 тисяч людей. Ці плантації виробляли понад 2 тисячі тонн готових для експорту кавових зерен з більш ніж 2,5 тисяч акрів родючих земель на схилах вулкану Санта Ана. Впродовж багатьох років майже все, що виробляв Хілл, опинялося в добре знайомих на Заході червоних металевих банках кави Hills Brothers.
Наповнення цих бляшанок вимагало різних форм жорстокості. Оскільки вирощення кави вимагало чималих зусиль. Потрібно було вирощувати рослини, обрізати їх, збирати й обробляти плоди. Все це вимагало досить великої кількості робітників з сіл, які були готові працювати. Критичним питанням, з яким зіштовхується будь-який капіталіст у світі, завжди було одне: "Що змушує людей працювати?".
Рабство стало хорошою відповіддю для кавових ферм в Бразилії. Але в часи, коли Хілл приїхав у Сальвадор у 1889 році, рабство більше не було рішенням. Будучи розумним й несентиментальним бізнесменом, Хілл розумів, що йому потрібні наймані робітники і досить багато. А як син нетрів Манчестера, він знав, що найкраща відповідь на питання про те, що змушує людину йти на роботу, була насправді дуже простою - голод. Але була проблема: сільські сальвадорці, більшість з яких були індіанцями племені мозос, не голодували. Багато з них вирощували невеликі врожаї на комунальних землях біля вулкану, які були найбільш родючими в країні. Це потрібно було змінити заради експорту врожаю з Сальвадору. Тож за підказкою плантаторів кави й в ім'я "прогресу", уряд країни почав програму приватизації землі, змушуючи індіанців або переїжджати на гірші території, або шукати роботу на плантаціях кави.
Читайте такожЧерез коронавірус Starbucks буде продавати каву тільки в одноразових стаканах
Насправді вибір спочатку був не на стільки жорсткий. Навіть на тих територіях, які тепер були засіяні кавою, лишалося досить багато іншої їжі, яку можна було збирати: від горіхів кешью, гуави і папаї до інжиру, авокадо, манго і помідорів. Збирання цих плодів дозволяло хоч і не на довго, але уникати роботи на плантаціях. Плантатори вирішили позбутися цієї проблеми, наказавши знищити всі рослини на території, окрім кави. Таким чином, вони створили тоталітарну монокультуру, в якій не можна було вирощувати нічого іншого. Якщо ж якомусь дереву авокадо вдавалося уціліти, збирання його плодів прирівнювалося до крадіжки. В кращому випадку індіанців били, а в гіршому - вбивали за це.
Приватизація землі була лише першим кроком, націленим зламати волю сальвадорців. Самі плантації повинні були "займатися виробництвом голоду". Джеймс Хілл все підрахував і з'ясував, що його працівники більш охоче працюють, якщо він платить їм частикового грошима (15 центів за день жінкам і вдвічі більше чоловікам), а частково їжею. Робітникам давали сніданок і обід у формі двох тортільї з бобами. Таким чином Хілл перетворив тисячі незалежних фермерів і фуражирів у своїх працівників, отримуючи доходи, яким міг позаздрити будь-який власник заводу в Манчестері. Однак, такий підхід призвів до жорстоких подій і повстань збіднілих і голодних індіанців, мобілізованих комуністами.
У США в ті часи каву популяризували не як тонізуючий наркотик для роботи, а як замінник чайній культурі Англії. Хоча на початку 20-го століття американські вчені інтенсивно взялися вивчати, як напій, в якому фактично немає жодної калорії, дає додатковий заряд енергії людям, порушуючи закони термодинаміки. Кава мала надзвичайну можливість генерувати додатковий дохід не лише через її виробництво, а й через споживання.
Читайте такожЕксперти назвали сім продуктів, які не можна їсти натщесерце
У книзі історика Седжвіка як приклад такого явища наводиться історія дрібного виробника краваток з Денвера, компанії під назвою Los Wigwam Weavers. Втративши найкращих молодих працівників через Другу світову війну на початку 1940-х років, власник фірми Філ Грейнец найняв старших працівників їм на заміну. Але їм бракувало спритності, щоб плести складні візерунки на краватках. Тоді бізнесмен найняв жінок середнього віку. Вони могли виготовляти потрібну продукцію, але їм невистачило витривалості, щоб працювати повну зміну. Грейнец влаштував збори працівників своєї фірми, щоб обговорити проблему. І працівники запропонували: "Дайте нам дві перерви по 15 хвилин на день з кавою".
Грейнец послухав пораду і одразу помітив різницю в поведінці персоналу. Жінки почали показувати такий же результат за 6,5 годин роботи, як і старші чоловіки за 8 годин. Грейнец зробив перерви на каву обов’язковими, але вирішив, що не буде платити робітникам за півгодини, впродовж яких вони не працюють. Це призвело до судового позову проти компанії від Департаменту охорони праці. Врешті, в 1956 році рішення федерального суду США зробило так, що гарантована перерва на каву увійшла в американське життя. Суд постановив, що оскільки перерви на каву "підвищують ефективність й збільшують виробництво", вони йдуть на користь компанії так само, як і працівників. А тому час на каву повинен вважатися робочим.
