Шість переселенців з окупованого сходу, які знайшли себе в Києві, відверто розповіли про те, чого з минулого життя їм не вистачає.
Коментарі в переселенців взяли журналісти видання "НВ"
За словами 36-річного екс-нардепа з Макіївки Олексія Рябчина, він, можливо, повернувся б на Донбас, аби допомагати відновлювати зруйнований регіон.
«Сумую за Донбас-Ареною. Сумую по своїй рідній Макіївці, адже там є місця, які дорогі для мене. Ними я гуляв 30 років, цілувався, пив пиво, спілкувався з друзями. З донбаського життя в Києві мені не вистачає запаху коксохіму, біля якого ми жили. Жартую, звичайно», - зазначив Рябчин.
Читайте також"Головне – це безпека": у Мінфіні прокоментували фінансове питання відновлення Донбасу
43-річна директорка по зв'язках з громадськістю та комунікаціям СКМ з Донецька Наталя Ємченко дуже хоче повернутися на Донбас, але тільки український, і познайомити з ним свою молодшу доньку.
«Я сумую за містом як за місцем, в якому все було моїм. За Донбас-Ареною. За чудовим будинком біля озера. За школою №5, біля якої я виросла, за чудовими мозаїками Алли Горської і не тільки. Сумую за матчами "Шахтаря" на домашній арені. За морем в годині їзди від будинку. За заводськими гудками, як би дивно це не звучало. За темпом життя - у Києві він інший», - зазначила вона.
65 річний релігієзнавець Ігор Козловський з Донецька не збирається повертатися на Донбас через «велику внутрішню психологічну рану».
«Про що шкодую? Про те, що багато моїх книг, архіви залишилися там, ніби перебуваючи в якомусь полоні, і я не можу до них дотягнутися. З речового, матеріального світу книги для мене важливі. Практично всі люди, які зі мною пов'язані, знаходяться в Києві. Для мене дім - це люди, яких я люблю. Спілкування з ними допомагає знову рухатися вперед.
35-річний журналіст Денис Казанський з Донецька повернувся б на Донбас, але тільки з "журналістсько-дослідницькою метою".
«Не можу сказати, що сильно сумую за своїм колишнім життям. Безумовно, є жаль з приводу того, що те життя виявилося фактично зруйнованим. Але разом з тим є і чітке розуміння, що повернути його вже неможливо і потрібно жити далі. Довоєнний Донецьк втрачений назавжди. Той мирний Донецьк, який буде в майбутньому, після закінчення війни, стане вже зовсім іншим містом - з численними шрамами від цих п'яти років війни, які на нашому віку вже навряд чи загояться. Так що, можна сказати, я сумую за привидами: Донецьк залишається в моєму серці, але це місто зі старих фотографій, в який вже неможливо повернутися», - розповів Казанський.
Статтю «Перенесені вітром» читайте у свіжому випуску НВ.
