Близько 700 захисників Маріуполя, яких досі не вдалося звільнити, перебувають в російському полоні вже рік. З моменту, як Україна обміняла командирів, що перебували на "Азовсталі", минуло вже майже 8 місяців, однак навіть після звільнення вони почуваються як в полоні.
Зокрема, звільнені командири не бачаться із рідними, проявляючи у такий спосіб солідарність із тими, кого утримують окупанти, розповіла Катерина Прокопенко, дружина командира полку "Азов" Дениса Прокопенка, якого утримують в Туреччині.
"Зараз [спілкуємося] тільки телефоном. Вони прийняли рішення бути на рівні зі своїми полоненими хлопцями і не бачитись з родинами, і це, так би мовити, певна чоловіча солідарність. Ми розуміємо, що місце, де перебувають командири, – це закритий режимний об‘єкт, з задовільними умовами для існування, по Женевській конвенції, але факт лишається фактом — вони не на Батьківщині. Для них це морально і фізично полон. Тим не менше, я до кінця життя буду вдячна всім тим, хто доклав максимум зусиль на його звільнення і збереження життя. … Я би могла банально його не дочекатись. Ті умови, які створювала для нього Росія — це невідворотні процеси знищення людини", – розповідає Катерина.
Дружина "Редиса" пригадує, що під час виходу з "Азовсталі" її чоловік не був впевнений, що повернеться. А під час звільнення Денис, як командир, думав, що це всіх інших захисників Маріуполя уже попередньо обміняли.
"Як тільки вийшло відео з Денисом щодо наказу [залишити "Азовсталь"], вже тоді ми здзвонилися і він мені сказав "чекати", що, можливо, колись повернеться, а коли і чи взагалі повернеться — невідомо. Звичайно, я нервувала, я знала, що полон для азовців буде жахом, що шансів вижити мало, але це був єдиний вихід - або загинути під руїнами "Азовсталі", або вийти в полон з надією на обмін і хоч якийсь відсоток збереження життя в цьому випадку існуватиме. [Перед полоном] сказав, звісно: "Катя, я тебе кохаю. Можливо, колись ще побачимось". Я була налаштована на те, що це буде пожиттєва історія. … Але і гадки не мала, що це станеться у вересні. Це і для нього незвично, неочікувано. Бо він сам планував, що вийде останнім через велику кількість років. Але коли він вже був інтернований в Туреччину разом з іншими командирами, він думав, що це останній етап і що всіх інших уже попередньо обміняли", – розповідає Катерина.
Жінка зізнається, що зараз живе "лише обмінами, сім‘ями загиблих, сім‘ями полонених, звільненими з полону". В майбутньому вона б хотіла знову подорожувати з коханим - як раніше.
"Я живу в цій єдиній бульбашці, з якої я не маю права виходити. Бо є ціль і героїчна історія, яку треба рухати на всіх можливих платформах. Це все стало моїм життям. І я думаю лише про те, як допомогти і щоб хлопці були вільними. Також переймаюсь здоровʼям чоловіка. Дуже мрію, аби він нарешті потрапив на Батьківщину і пройшов справжню реабілітацію. Відчуваю, що [після повернення Дениса] ми все одно будемо в роботі. Але якщо буде змога відпустки, обиратимемо те, що ми завжди обирали - це походи, це екстремальні види спорту, це байдарки, це гірськолижний спорт, рафтинг - будь-що на природі. Ми великі фанати природи. Ми без цього не можемо жити. І за рахунок природи ми завжди реабілітуємось морально і фізично", – додає вона.
Звільнення командарів захисників Маріуполя
21 вересня стало відомо про звільнення з російського полону понад 200 захисників України. В рамках обміну, зокрема, були звільнені командир "Азова" Денис "Редис" Прокопенко, заступник командира "Азова" Святослав "Калина" Паламар, старший офіцер "Азова" Олег Хоменко; командир 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій "Волина" Волинський і командир 12-ї бригади Нацгвардії Денис Шлега. Однак за умовами обміну до кінця війни в Україні вони мають перебувати в Туреччині під особистою протекцією президента Реджепа Таїпа Ердогана
3 жовтня звільнені командири вперше зустрілися зі своїми рідними.
Колишній командир полку "Азов" Максим Жорін розповідав, що "Редис" "дуже важко переносить" перебування у Туреччині і хоче повернутися в Україну, аби "продовжувати боротьбу й захищати країну".
