В українців вже не викликає здивування, що анексія Криму і окупація Донбасу стала бізнесом для багатьох ділків, які за допомогою окремих чиновників роблять бізнес на крові. Але навіть серед таких схем рідко трапляються настільки кричущі, як та, про яку ми сьогодні розкажемо. В ній були задіяні президент Петро Порошенко, чиновники з його Адміністрації і члени Кабінету Міністрів. А прикриттям для цієї схеми стала «турбота» про інвалідів.
В далекому 2002 році «Національний комітет спорту інвалідів України» за підтримки вищого керівництва України розпочав створення «Національного центру паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів» (НЦПІДПТАРІ, далі – Паралімпійський центр в Криму). Для початку треба пояснити, що «Національний комітет спорту інвалідів України» (НКСІУ) попри красиву назву, за організаційно-правовою формою є не державною структурою, а союзом об’єднань громадян. Це дуже важливий момент в нашій історії.
Попри недержавний статус, «Національний комітет спорту інвалідів України»представляє Україну в Міжнародному параолімпійському комітеті і опікується питаннями підготовки українських паралімпійців і дефлімпійців до міжнародних змагань. Де-факто НКСІУ є глибоко інтегрованим в держані процеси: він отримує фінансування з державного бюджету, йому підпорядковуються державні установи (наприклад Український центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт»), він отримує землю і об’єкти нерухомості у свою власність від державної і місцевої влади. Багато років незмінним очільником Нацкомітету є Валерій Михайлович Сушкевич.
Але повернемось до створення Паралімпійського центру в Криму. Указом Президента «Про розвиток та підтримку паралімпійського руху в Україні» від 8 листопада 2001 року N 1059/2001, Кабінету Міністрів було доручено вирішити питання щодо створення центру на базі відповідного підприємства НКСІУ в місті Євпаторії, передбачивши, зокрема, фінансування в повному обсязі всіх пов'язаних з цим заходів за рахунок коштів, що надходять до Фонду України соціального захисту інвалідів.
У 2002 році центр був зареєстрованийяк юридична особа, 100% якоїналежить Нацкомітету спорту інвалідів. Його будівництво фінансувалося за кошти державного та місцевого бюджетів, а кошти на його роботу щорічно передбачалися за бюджетною програмою КПКВК 3401110 «Розвиток спорту серед осіб з інвалідністю та їх фізкультурно-спортивна реабілітація».
Тобто хоча де-юре центр не належить державі Україна, де-факто його створення, робота і більшість майна були забезпечені за кошти платників податків. Тож було б логічно, щоб в 2014 році, коли Росія анексувала Крим, питання призупинення чи продовження його роботи ухвалювалося на державному рівні. Але все склалося інакше.
На початку окупації Криму Росією, під час Зимових олімпійських ігор в Сочі Валерій Сушкевич особисто зустрічався з президентом РФ Володимиром Путіним і за твердженням самого ж Сушкевича, домовлявся про те, щоб центр залишався у користуванні українських паралімпійців. Голова Нацкомітету спорту інвалідів окремо акцентував, що оскільки де-юре центр не є державною власністю, в параолімпійців його не заберуть.
І тут починають виникати перші запитання. Яким чином Сушкевич зміг домовитися про перемовини з президентом Росії? Цілком очевидно, що статуси цих двох людей настільки різні, що без підтримки на більш високому рівні Сушкевич не міг би потрапити на таку зустріч. Тоді хто забезпечував цю підтримку? І ще одне запитання: на яких підставах Сушкевич взяв на себе повноваження говорити про долю майна, яке очолювана ним організація отримала від держави Україна? Звичайно, це можна виправдовувати турботою про інтереси паралімпійців, але як показала практика, попри ці дивні «домовленості», доступ до центру вони все одно практично втратили. Як і шанс вимагати відшкодування від Росії в міжнародних судах, як це роблять інші українські структури, у яких Росія незаконно відібрала майно в Криму.
Але все це – лише передісторія. Все найцікавіше розпочалося в грудні 2014 року, коли президент Петро Порошенко створив особисто для Сушкевича посаду Уповноваженого президента з прав осіб з інвалідністю. Що дає підставу для такого твердження? Принаймні те, що ця посада була створена 1 грудня 2014 року, а призначення Сушкевича відбулося за два дні, 3 грудня 2014 року, без жодних обговорень чи консультацій з громадськістю.
Хоча якби обговорення відбулися, Сушкевич навряд чи обійняв би цю посаду. Бо Уповноважений має відповідати за забезпечення додержання прав і законних інтересів людей з інвалідністю, тобто виконувати контролюючу функцію. В той час, коли Сушкевич вже був головою Нацкомітету спорту інвалідів, недержавної організації на державному утриманні, до певної міри відповідає за реалізацію державної політики щодо осіб з інвалідністю, тобто має виконавчі функції. І тут вже можна було б говорити про конфлікт інтересів. Але чомусь для Петра Порошенка було принциповим, щоб саме Сушкевич став Уповноваженим. Чи то Сушкевичу було принципово обійняти державну посаду.
Також є ще одне важливе питання. Чи міг Петро Порошенко не знати про те, що у власності організації, яку на той час очолював Сушкевич, залишається майно в анексованому Криму? Враховуючи неодноразові публічні заяви самого Сушкевича – не міг. Так само навряд чи Порошенко не знав про дивні речі, які почали відбуватися з цим майном невдовзі після призначення Сушкевича Уповноваженимпрезидента з прав осіб з інвалідністю. Сьогодні ми можемо зробити обґрунтоване припущення, що всі наступні «пригоди» Паралімпійського центру в Криму відбувалися як мінімум з мовчазної згоди, а як максимум – за сприяння Петра Порошенка.
Так от, вже 4 грудня 2014 року Нацкомітет спорту інвалідів видає наказ №33 за підписом Сушкевича, яким змінює організаційно-правову форму підприємства «Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів» на Товариство з обмеженою відповідальністю, затверджує статут ТОВ і визначає статутний капітал у розмірі 59 млн рублів. Російських рублів! Генеральним директором підприємства призначено Курганова Геннадія Васильовича.
А вже в січні 2015 року ТОВ «Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів» з директором Геннадієм Кургановим отримує «Основний державний реєстраційний номер» на території Російської федерації і стає на облік в податкових органах. Тобто реєструється в РФ.
Отже, ще раз. Наступного дня після того, як Валерій Сушкевич обіймає державну посаду в Україні, він починає готувати до перереєстрації в Росії майно, збудоване на кошти українських платників податків. Трохи більше ніж за місяць цю перереєстрацію проводить. Тобто український чиновник, одразу після зайняття посади де-факто визнає юрисдикцію Росії над Кримом. І все це відбувається «під дахом» Адміністрації президента Петра Порошенка.
Такі дії з боку українського чиновника і організації, яка отримує держфінансування, не могли залишитися без уваги СБУ та керівництва держави. Відповідно, якщо на них заплющували очі, значить вищі чини їх покривали. А з огляду на те, що Сушкевич був уповноваженим президента – це означає, що без його відома це робитися не могло.
Хтось може заперечити: але ж навіть після перереєстрації на території РФ, Паралімпійський центр в Криму як і раніше залишився у власності Нацкомітету спорту інвалідів України. Тобто все це ні як не суперечить позиції Сушкевича про збереження центру для українських паралімпійців. Добре, тоді давайте подивимося, що з ним відбувалося далі.
У 2016 році Сушкевич зменшує статутний капітал Паралімпійського центру, але паралельно відбувається розширення видів діяльності, якими займається центр. І це вже не просто реабілітація інвалідів. В переліку можна знайти і туристичні послуги, і рекламу, і страхування, і навіть торгівлю на АЗС. Тобто йдеться про повноцінне перетворення української бази для паралімпійців і дефлімпійців на російський санаторій з дуже широким переліком послуг.
В 2017 році Паралімпійський центр в Криму стає засновником ТОВ «Источник», яке зареєстроване за адресою АРК, м. Євпаторія смт. Заозерне вул. Могилевська, б.6. Ця будівля також перебувала у власності тоді ще українського підприємства «Національний центр параолімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів» НКСІУ.
Це підприємство займається будівництвом житла і нежитлових споруд, водних споруд та пов’язаною діяльністю. Не дуже схоже на реабілітацію, чи не так?
І є ще один дуже цікавий момент в діяльності центру, який Нацкомітет спорту інвалідів намагався всіляко приховати, але так і не зміг. В офіційних документах ви не знайдете жодної згадки про те, яку роль в центрі відіграє син Валерія Сушкевича Олександр.
Ще в 2015 році російські ЗМІ згадували сина Сушкевича, як директора Паралімпійського центру в Криму. Він тоді вдало рапортував про роботу центру Сергію Аксьонову – маріонетці Путіна, яка очолила протиукраїнський рух, і сьогодні є так званим «головою Республіки Крим». Про роль свого сина в цій історії Сушкевич жодного разу не згадував. Вочевидь з цілком зрозумілих причин – Олександр Сушкевич фактично забезпечив «правонаступність» російському агресору.
А він фактично став керівником НЦПІДПТАРІ після того, як його переоформили за російськими законами. Про це говорить і окупаційна влада Криму, і співробітники самого центру. Але чомусь мовчить сам Валерій Сушкевич.
В 2018 році Сушкевич понуро скаржиться: «На жаль доступність Криму для людей з інвалідністю низька. Надзвичайно складно, часом навіть неможливо дістатися. Ми робимо спеціальну ціну, знижку для людей, які туди «прорвалися» самостійно. Але в цілому центр сьогодні не виконує ті функції по реабілітації, під які ми його створювали».
Тобто він вже і сам визнає, що всі обіцянки зберегти доступ українських паралімпійців до центру були просто словами. Сушкевич не зробив нічого, щоб цей доступ забезпечити. Але чомусь делікатно мовчить про те, що зусиллями команди Нацкомітету спорту інвалідів Національний центр паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів перетворився на прибутковий бізнес на території анексованого Криму і який сплачує податки в бюджет держави-агресора. Точніше вже не Паралімпійський центр в Криму, а центр «Еволюція». Саме під такою комерційною назвою він зараз працює.
Теза про прибутковий бізнес – не пусті слова. Лише за 2019 рік виручка «Еволюції» склала 540,5 млн рублів. Валовий прибуток склав 120 млн рублів, а чистий прибуток – 37,7 млн рублів. У бюджет країни-агресора центр сплатив майже 20 млн рублів. Він активно бере участь у тендерах на оздоровлення учнів ДЮСШ, спортсменів і інвалідів. Але тепер вже з російських регіонів. Від Москви до Камчатки.
Більше того, керівники і співробітники центру з гордістю отримують відзнаки за свою віддану роботу «на благо родины». В 2017 році мер Євпаторії відзначив голову центру Геннадія Курганова, як «найкращого платника податків». В 2018 році керівник дитячого табору «Еволюції» (тепер там є і такий) до Дня Росії зайняв місце на дошці пошани Євпаторії.
Тобто слова Сушкевича про те, що «Нацкомітет спорту інвалідів просто зберіг свою власність на анексованій території» - це чистої води брехня. Компанія, 100% якої належить Нацкомітету спорту інвалідів, очільник якої – Уповноважений президента України з прав осіб з інвалідністю, здійснює підприємницьку діяльність на анексованій території, заробляє гроші і платить податки в російський бюджет. Крапка.
Навряд чи в когось виникне сумнів, що це було б можливим без протекції та підтримки на найвищому політичному рівні. А враховуючи посаду пана Сушкевича і обставини того, як він її отримав, логічним є висновок, що підтримку йому забезпечив Петро Олексійович Порошенко.
Але ця історія була би не повною без ще одного нюансу. На початку ми згадували, що робота центру фінансувалася за бюджетною програмою КПКВК 3401110 «Розвиток спорту серед осіб з інвалідністю та їх фізкультурно-спортивна реабілітація». Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2011 року № 199 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки паралімпійського руху в Україні, який визначає механізм використання коштів за згаданою бюджетною програмою.
Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство молоді та спорту, а одержувачами – Національний комітет спорту інвалідів, Західний Реабілітаційний спортивний центр і Національний центр параолімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів. І з 2011 року нічого не змінилося. За діючими нормативно-правовими актами кримський центр досі має фінансуватися з державного бюджету!
Згідно аудиторського звіту Державної аудиторської служби України від 16 березня 2018 року № 03-20/2 підприємство «Національний центр Параолімпійської і Дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів» зазначене як таке, що отримувало кошти з Державного бюджету України по КПКВК 3401110 в 2014-2017 роках.
І це вже запитання до Ігоря Жданова, який очолював Мінмолодьспорту у 2014-2019 рр. На яких підставах приймалося рішення про фінансування з державного бюджету України підприємства, що веде бізнес в Криму за законами країни-агресора?
Невтішні висновки
В цій історії є декілька критично важливих моменти, які мають усвідомлювати усі українці і в першу чергу люди з інвалідністю, бо вони найбільше постраждали від свавілля чиновників: і як платники податків, і як люди, яких позбавили можливостей для реабілітації. При чому позбавили не лише окупанти, але й ті, хто мав дбати про їхні інтереси.
Паралімпійський центр в Криму – далеко не єдиний об’єкт, який залишився в Криму і був фактично вкрадений в України і українців. Але по багатьох об’єктах державної і приватної власності з 2014 року ідуть, а по деяких навіть вже успішно завершилися, міжнародні суди, які принципово і послідовно задовольняють українські вимоги про компенсацію за вкрадене в Криму майно.
Але для того, щоб мати можливість отримати таку компенсацію, Нацкомітет спорту інвалідів, його очільники і покровителі мали не залишати керувати майном в Криму своїх родичів, не займатися переписуванням де-факто державної власності на приватну фірму в РФ, а дотримуватися українського законодавства і діяти виключно в його межах. Вони мали закріпити юридичну адресу центру на контрольованій території, зберегти центр, як українську власність, а далі діяти як і інші українські організації і підприємства – звертатися до судів.
До речі, паралельно Нацкомітет спорту інвалідів, якщо він дійсно опікується інтересами українських спортсменів паралімпійців і дефлімпійців, міг би говорити про створення нового аналогічного реабілітаційного центру в іншій частині України за кошти, які він цілком міг відсудити в Росії в міжнародних судах.
І ось в цьому і полягає головна зрада з їхнього боку інтересів паралімпійців зокрема та українців і України в цілому: вони самі свідомо вивели Паралімпійський центр в Криму з української власності і почали вести бізнес в країні-агресорі.
Хіба не розумів пан Сушкевич наприкінці 2014 року, що паралімпійці так і не зможуть вільно їздити в Крим в найближчому майбутньому? Чудово розумів, але вирішив переоформити центр за російськими законами і поставити керувати ним свого сина.
Хіба не розумів Петро Порошенко, який і сам мав бізнес в РФ, що вести його там можна лише за російськими законами, а будь-яким обіцянкам Путіна не можна вірити? Чудово розумів, але не зупинив перетворення центру на російське підприємство.
Хіба не розумів Ігор Жданов, що з 2014 року видатки державного бюджету на спортивні збори закордоном весь час збільшуються? Чудово розумів, але так і не підняв питання ані про припинення фінансування центру, ані про створення нового аналогічного об’єкту в Україні.
І ще один штрих до цієї картини. Ми всі усвідомлюємо, що своїми силами Україні важко боротися з російської агресією і тому вона звертається про допомогу до міжнародних партнерів. Але чому ніхто не чув про те, що Нацкомітет спорту інвалідів, Мінспорту, Президент хоч раз обговорювали ситуацію з параолімпійським центром в Криму з представниками Міжнародного параолімпійського комітету? Чому ситуація довкола центру не згадується в доповідях ООН з дотримання прав людини в Криму?
Відповідь та сама: тому, що українські чиновники самі вивели центр з власності України і зробили з нього приватний бізнес в Криму, який працює за російськими законами.
До речі, серед усіх згаданих, лише Валерій Сушкевич досі залишається офіційним представником держави Україна як на національному, так і на міжнародному рівні. Як голова Національного параолімпійського комітету України він презентує український параолімпійський рух. Як уповноважений Президента – веде перемовини з іноземними делегаціями.
В 2018 році, вже оформивши «бізнес» в Криму він представляв Україну на зимових Параолімпійських іграх в Південній Кореї в 2018 році. Цього літа він буде «обличчям» нашої країни на Параолімпійських іграх в Японії. Але чи має він на це моральне право і як на нього будуть дивитися міжнародні партнери України?
На нашу думку, всі ці питання мають ставити Порошенку, Жданову і Сушкевичу правоохоронці. Якщо перейти на юридичну мову, то дії посадовців Нацкомітету спорту інвалідів з перереєстрації та із забезпечення роботи Центру в Євпаторії порушують одразу декілька законів України і підпадають під положення трьох статей Кримінального кодексу (державна зрада, фінансування тероризму та привласнення майна).
Діяти самостійно, без підтримки посадовців вищого рівня вони не могли. Зважаючи на специфіку сфер, про які ідеться, виглядає, що пан Сушкевич був інструментом в руках чиновників першого рівня – президента Петра Порошенка і міністра Ігоря Жданова.
Подібні дії мають ознаки злочинів передбачених Кримінальним кодексом: ст. 210 (нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням), ст. 344 (втручання у діяльність державного діяча), ст.364 (зловживання владою або службовим становищем).
Ми вважаємо, що Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро і Нацполіція повинні розслідувати оприлюднені нами факти, кваліфікувати кримінальні правопорушення чиновників, визначити роль кожного, хто брав в цьому участь. Щоб винні понесли покарання за скоєне.
