У Вінницькій області протягом 2010-2011 років припинили свою діяльність тридцять сільських шкіл. Їх «оптимізували», мотивуючи прагненням забезпечити кращі умови для навчання та економічною доцільністю. Мовляв, дешевше возити дітей до великої школи в сусіднє село, аніж утримувати малокомплектну.
Протестів, обурень громад, у чиїх селах школи закривалися, було чимало. Втім, реалії такі: школи зяють побитими вікнами, а в потрощених кабінетах гуляє вітер. Прикро, але місцеві мародери познущалися зі шкільних приміщень гірше, ніж чужоземні завойовники: розтягли все, що можна. В одній зі шкіл навіть металеві перила зі сходів познімали…
Сумні картинки «постапокаліптичної» освіти показали у вінницькому прес-клубі представники громадської організації «А-ВЕСТА», презентуючи результати моніторингу якості і доступності освіти у сільській місцевості в п’яти районах (Літинському, Хмільницькому, Немирівському, Погребищенському та Могилів-Подільському), де позакривали школи.
За словами керівника проекту Лариси Полулях, «А-ВЕСТА» поставила перед собою мету дослідити, що змінилося для дітей, котрі мусять їздити на навчання до чужого села. Задля цього відвідали 10 сіл, де школи закрито, і поспілкувалися з 117 батьками учнів -«переселенців». Опитуванням охопили близько 90% батьків таких дітей.
Як виявилось, умовами і якістю навчання своїх дітей задоволені переважна більшість батьків, - загалом, понад 80%. Діти досить швидко адаптувалися у нових умовах. Налагодили контакт з новими вчителями і однолітками. Загалом, не погіршилася й успішність цих дітей.
Батьки відзначають,що матеріальна та навчальна база шкіл, куди їздять на навчання їхні діти, краща, ліпші й побутові умови. Діти навіть з більшим бажанням вирушають до навчального закладу.
Втім, як каже консультант проекту з моніторингу Оксана Яцюк, є у навчанні дітей в чужому селі й певні проблеми. Здебільшого вони стосуються транспортування діток до школи.
Як з’ясували громадські діячі, практично 97% дітей дістається на навчання шкільним автобусом. Згідно з результатами опитування, 80% батьків задоволені їх роботою. Проте, з огляду на якість сільських доріг та роботу дорожніх служб, негода запросто може перекрити дітям шлях до школи. Зафіксовано випадки, коли автобуси не ходили по два тижні.
Ще один незручний для влади нюанс – відсутність коштів на пальне для шкільних автобусів. Як неофіційно повідомляли батьки, кажуть «авестяни», досить поширеним явищем є заправка автобусів коштом самих селян.
Ще одна проблема – шкільний автобус діточок, незалежно від віку, везе до школи і назад усіх разом. Байдуже, що молодші школярі закінчують навчання раніше і змушені чекати на старшокласників.
«А-ВЕСТА» за підсумками «Моніторингу якості і доступності освіти у сільських громадах Вінницької області» підготувала низку пропозицій щодо покращення роботи шкільних автобусів. Ініціативи, запропоновані громадськими активістами, стосуються як повноважень місцевої влади, так і Верховної Ради в частині внесення змін у закон про освіту.
Зокрема, пропонується збільшити кількість рейсів, аби молодші школярі не страждали, дозволити використовувати шкільні автобуси і для позашкільних заходів,а також – зменшити трикілометрову «планку», - відстань, з якої дітей починають підвозити на навчання. Позаяк і два з половиною кілометри в негоду, взимку відстань для школярів завелика.
Є й ініціатива щодо узаконення призупинення діяльності шкіл (наприклад, наразі дітей мало, а за два-три роки очікується формування класу), щоб вони мали право поновити свою роботу. Нині ж можливі тільки два варіанти: або школа працює, або її як освітній заклад ліквідують.
