Україна протягом чотирьох років війни намагалася підтимувати звичне життя для цивільних, однак атаки на українську енергетичну інфраструктуру, зробили це завдання неможливим, пише M. Gessen в колонці для The New York Times.
Автор стверджує, що в Україні не залишилося місця чи людини, які б могли хоч на кілька хвилин забути про війну. Однак цивільні все ще намагаються продовжувати жити якнайкраще.
"24 лютого виповниться четверта річниця повномасштабного вторгнення. Чотири роки – це особливо важлива віха для людей, які, як і я, виросли в Радянському Союзі, у вічній тіні Другої світової війни, тому що чотири роки тривала боротьба проти нацистів. Це число закарбувалося в нашій пам'яті. Чотири роки смерті, вигнання, десятки мільйонів людей, яких закликали пожертвувати собою заради військових зусиль своєї країни. Гаслом тих років було "Все для перемоги", – пише автор.
У грудні задавалося, що РФ прискорює свій наступ на фронті. Однак у лютому Україна провела найуспішнішу контрнаступальну операцію за останні два роки, відвоювавши території. Однак не дивлячись на це, вся лінія фронту залишалася практично незмінною протягом більше трьох років. Попри перевагу у людських і військових ресурсах, РФ не отримала швидку перемогу. Але рішучості українського народу та допомоги Заходу виявилися недостатньо, щоб зупинити агресію Росії.
"Щоб не чекало попереду, здається, що це триватиме вічно. Українці організували своє життя відповідно. Вони живуть цією війною у своїй роботі, соціальному житті, у години неспання і сну. Це фундаментальна орієнтація часу, цінностей і соціальних відносин, яка визначатиме життя багатьох майбутніх поколінь українців", – додає автор.
Він зазначає, що Україна стана іншою країною, ніж була чотири роки тому. Якщо до початку широкомасштабної війни населення країни складало приблизно 36 мільйонів людей, то з того часу, за його даними, близько чотирьох мільйонів покинули країну, переважно це жінки та діти.
"Коли взимку 2022 року люди тікали від російського наступу, тіснячись у переповнених вагонах поїздів, що прямували на захід, мало хто уявляв, що війна триватиме так довго. Здавалося, що або величезна військова міць Росії, або тверда рішучість Заходу призведуть до швидкого вирішення конфлікту. Але через чотири роки після цього – і через 13 місяців після вступу на посаду президента Дональда Трампа, українські військові біженці не мають безпечного дому, куди можна повернутися. І причин навіть думати про це стає все менше: люди, які залишилися в Західній Європі, пристосувалися до своїх нових домівок і до розлуки з тими, кого вони залишили", – відзначає автор.
Він наводить приклад Тараса В'язовченко, який у 2022 році вивіз дружину і двох дітей з Ірпеня. Вони наразі проживають у Швейцарії, а сам чоловік відвідував їх лише раз.
"Які стосунки ми можемо мати, коли вони там, а я тут? Вона побудувала там своє життя. Діти розмовляють між собою французькою, а я не розумію", – сказав В'язовченко.
Він, як і багато інших українців, які залишилися в країні, прожив кілька різних життів за останні чотири роки – життя, яке він розділив зі своїми батьками та деякими друзями, але не з дружиною та дітьми.
А минулого року він вступив до лав ЗСУ, і вважає, що так повинні зробити всі. Однак не кожен в Україні з цим згоден. Автор відзначає, що після першої хвилі добровольців на початку повномасштабного вторгнення, у ЗСУ почалися проблеми з набором достатньої кількості людей. Люди, які мобілізувалися тоді, досі не можуть залишити місце служби. А ТЦК проводять щоденні рейди в українських містах, затримуючи потенційних призовників і доставляючи їх на військові бази.
Російсько-українська війна: важливі новини
Раніше спецпредставник США Стів Віткофф сказав, що розраховує на гарні новини щодо України та РФ вже в найближчі тижні. Він також анонсував можливу зустріч Зеленського та Путіна, можливо за участі Трампа.
Він також заявив, що ані Україна, ані Росія, не хочуть воювати один з одним. Водночас, за словами Віткофа, укладання мирної угоди затягується, оскільки її важко завершити на рівні керівництва обох країн.
