Війна - це втрачені та скалічені назавжди людські життя. А ще - своєрідний тест на доцільність існування міжнародних організацій, які були створені у тому числі для забезпечення миру, допомоги постраждалим та дотримання гарантованих міжнародними конвенціями основоположних прав та свобод людини, яка опинилася у пеклі війни.

Наприкінці липня російські окупанти обстріляли територію колишньої виправної колонії в смт. Оленівка (тимчасово окупована територія Донецької області), в якій перебували полонені українські захисники з "Азовсталі". Точна кількість жертв наразі невідома, адже дотепер на місце трагедії росіяни не допустили ані представників Міжнародного комітету Червоного Хреста, ані представників Організації Об’єднаних Націй.

Зокрема й через цю ситуацію існування двох згаданих вище міжнародних організацій у тому вигляді, в якому вони зараз функціонують, дійсно стало приводом для численних дискусій.

Нагадаю, що вихід наших захисників з території металургійного комбінату "Азовсталь" розпочався 16 травня. Операція з порятунку українських воїнів відбувалася у тому числі за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста, який реєстрував тисячі українських військовополонених - мовляв, у такий спосіб вони почуватимуть себе більш захищеними (забігаючи наперед, така реєстрація, на жаль, має сьогодні таке ж значення, як і будь-яка угода з Росією). Надалі представники МКЧХ один раз відвідали українських військовополонених в Оленівці в кінці травня, аби доставити воду. На цьому допомога фактично була завершена і більше представників комітету в Оленівці ніхто не бачив.

Після того, як росіяни підступно обстріляли територію виправної колонії в смт. Оленівка, внаслідок якого загинуло чимало українських військовополонених, МКЧХ оприлюднив заяву,  яка викликала неабиякий резонанс. Якщо коротко, то згідно з нею, МКЧХ як нейтральний посередник сприяв безпечному виходу учасників бойових дій з заводу "Азовсталь" і… не гарантував безпеку військовополонених, які потрапили до рук ворога. Оскільки, як йдеться в заяві, це не в його силах.

В контексті вказаної заяви доцільно зазначити, що згідно із пунктом г) частини 1 статті 4 Статуту, МКЧХ в якості нейтрального посередника, чия гуманітарна діяльність в основному здійснюється під час міжнародних та інших збройних конфліктів, а також під час внутрішніх заворушень, повинен старатися завжди забезпечити захист та допомогу жертвам таких подій - як військовослужбовцям, так і цивільному населенню. Якщо буквально проаналізувати зміст цієї статті, то можна помітити, що вона містить дещо декларативний та одночасно рекомендаційний характер. А от обов’язку саме вживати необхідних для захисту і допомоги дій МКЧХ не має.

Ба більше, діяльність МКЧХ тісно пов’язана з рядом Женевських конвенцій, а у контексті подій в Оленівці - із Конвенцію про поводження із військовополоненими. Згідно із абзацом 1 статті 12 Конвенції, незалежно від відповідальності, яку можуть нести окремі особи, держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Крім того, статтею 23 Конвенції чітко встановлено вимогу про неприпустимість перебування військовополонених в районах, в яких їм може загрожувати вогонь із зони бойових дій. Таким чином, враховуючи, що наші захисники перебували в полоні Росії, відповідальність за їх захист покладена саме на Росію. Цим і користуються міжнародні правозахисники, пояснюючи свою бездіяльність.

Водночас увесь цивілізований світ знає, що Росії начхати на будь-які міжнародні закони, правила і, тим більше, на права людини. А тому сподіватися на організацію і забезпечення Кремлем захисту полонених українських воїнів у виправній колонії в смт. Оленівка, як мінімум, безумство.

...враховуючи, що наші захисники перебували в полоні Росії, відповідальність за їх захист покладена саме на Росію

Гірка правда у тому, що ніхто не міг надати жодних гарантій. А якщо таке слово і прозвучало у заяві якоїсь офіційної особи, то це виключно відповідальність тієї особи, а втрачені життя полонених воїнів повинні бути на її совісті.

Однак, якщо заява МКЧХ від 4 серпня має певне підґрунтя, ефективність його діяльності (допомоги) у контексті ситуації з полоненими захисниками з "Азовсталі" викликає цілком закономірне питання доцільності існування такої організації.

Та ж сама реєстрація військовополонених, яку я згадував вище, і якій активно сприяв МКЧХ під час виходу наших захисників з території заводу "Азовсталь", наразі немає практичного значення. Адже, у зв’язку з не допуском Росією на територію колишньої виправної колонії в смт. Оленівка представників Комітету та ООН, навіть повідомити точну кількість та персональні дані загиблих неможливо.

Гірка правда у тому, що ніхто не міг надати жодних гарантій

Насправді, МКЧХ взагалі має неоднозначну репутацію і не вперше перебуває у центрі скандальних подій. А от чи реально розпустити МКЧХ, до чого закликали учасники акції в підтримку полонених захисників "Азовсталі", яка відбулася 3 серпня в Івано-Франківську? В цілому, так. Але якщо проаналізувати положення статті 15 Статуту, то можливо дійти висновку, що розпуск Комітету може відбутися за умови виявлення під час фінансового контролю нецільового використання коштів. Простіше кажучи, основою для цього може стати корупція або розтрата. Оскільки основні засоби комітету складають внески держав, надходження від приватних осіб та організацій, то, ймовірно, саме їм треба доносити невдоволення роботою МКЧХ. Принаймні, це дає надію, що рівень таких надходжень суттєво знизиться.

Дмитро Воронцов, адвокат ADERHABER