Для відновлення миру Україні і ЄС потрібно попрацювати разом / ЗСУ / Міністерство оборони України

Війна на Сході України продовжує точитися, хоча про неї багато хто забув. Очевидного виходу нема. Домовленості про перемир’я постійно порушуються, діалог на найвищому рівні між Росією і США зупинився багато місяців тому, а неозброєні спостерігачі ОБСЄ в зоні конфлікту постійно зіштовхуються з переслідуванням.

Деякі аналітики підозрюють, що Москва чекає наступного березня, коли в Україні пройдуть президентські вибори. Кремль хоче побачити, хто стане наступним президентом, перш ніж він піде на якісь нові кроки. І час на боці Росії. Однак, його зовсім немає в України і Євросоюзу.

Про це в статті для Atlantic Council пише старший науковий співробітник Інституту євроатлантичної співпраці Андреас Умланд.

Відео дня

Читайте такожГенерал пояснив, навіщо Росія стягує військову техніку на Донбас

На його думку, війну на Донбасі потрібно переосмислити й інакше до неї підійти. Нею потрібно зайнятися напряму і вирішити рішуче. І почати, на думку експерта, варто з більш чіткого повідомлення про позицію Євросоюзу в кризі. Посилення економічних і адресних санкцій повинно йти паралельно з позитивними пропозиціями, щоб змінити поведінку Москви. На перехідний період Донбас повинен відійти під контроль міжнародної адміністрації і миротворчих сил ООН. І, нарешті, Україна і Захід повинні знайти спосіб зберегти контроль над реінтегрованим Донбасом і водночас формально виконати Мінські угоди.

Умланд перелічує кілька фаз, через які, на його думку, доведеться пройти на шляху до миру.

Перша з них – переоцінка ставок. Сьогодні війну на Донбасі часто порівнюють з іншими замороженими конфліктам: в Азербайджані, Грузії, Молдові. Але це помилка. Знадобляться комунікаційні кампанії, щоб виправити це неправильне сприйняття. Війна на Донбасі – це гарячий конфлікт, який підриває безпеку в Європі, так само як і те, що одна з найбільших країн на континенті лишається на межі краху. Причини цього ризику не у внутрішніх політичних суперечках і не в українських економічних труднощах. Україна переживала масові повстання щонайменше чотири рази з дня здобуття незалежності. І жодне з них не ставило під загрозу цілісність країни. Українська економічна ситуація складна ще з 1990-х років. Труднощі були і під час фінансової кризи в 2008-2010 роках. Але це ніяк не загрожувало європейській безпеці.

Читайте такожЄС візьме "патронаж" над деякими містами та районами Донбасу для їхнього відновлення

Масштабну фінансову допомогу Заходу для України часом помилково вважають головним інструментом для вирішення кризи. Звісно, підтримка повинна продовжитися, але це ніяк не замінить реальне вирішення війни в Донбасі. Московська зухвала комбінація з грубих військових і невійськових методів націлена підірвати Україну як соціально-політичну спільноту. Головний інструмент Кремля у досягненні цієї мети – це перетворити Донбас на кровоточиву рану, яка може підірвати Україну зсередини. А внутрішній український колапс може потім бути використаний Кремлем для демонстрації росіянам безсилля європейської інтеграції і безглуздя демократизації пострадянських країн.

Хоча це раціональна стратегія для підтримки стабільності російського режиму в короткостроковій перспективі, в цілому це небезпечний задум. Тим, хто формує західну думку, потрібна краща комунікація, щоб пояснити, чому і як український крах несе серйозні міжнародні ризики. Приміром, мільйони українських біженців почнуть прибувати в Євросоюз. Або ж за найгіршим сценарієм, може вийти з ладу найбільша у Європі атомна електростанція у Запоріжжі, яка розташована всього за 300 миль від зони бойових дій. Нова ядерна катастрофа була б в рази гіршою, ніж Чорнобиль.

Читайте такожPolitico: Охоплений війною Донбас стає здичавілим

Друга фаза полягає у встановленні пріоритетів. Нове розуміння війни на Донбасі повинно зробити її пріоритетом ЄС. Санкції проти Росії – це не щось тривіальне, але вони не правильно розподілені. Згідно з оцінками московської Школи управління «Сколково», санкції ЄС «здатні підірвати російський видобуток газу і нафти у майбутньому». Захід сподівається, що майбутні втрати доходів для російської держави змусять Кремль змінити свою політику щодо України вже сьогодні. Однак, логіка Москви відрізняється. Якщо українська держава розвалиться через російську гібридну війну, це, на думку російських чиновників, компенсує падіння експорту енергоносіїв у майбутньому.

Щоб не допустити цей сценарій, Захід повинен розробити жорсткішу комбінацію кнутів і пряників. По-перше, санкції повинні згенерувати ранні ефекти. Російський доступ до західних фінансових ринків потрібно ще більше скоротити, а «Північний потік-2» повинен бути замороженим. По-друге, Захід повинен обкласти адресними санкціями усіх ключових членів російського режиму, а також членів їхніх сімей, щоб наростити невдоволення і протиріччя всередині путінської системи. А по-третє, далекоглядне бачення покращених російсько-західних відносин повинні бути донесені до Росії. Захід може запропонувати Москві менш агресивні спільні енергетичні проекти чи створення зони вільної торгівлі між Євразійським і Європейським союзом. Західними винагородами Росії за більш широке вирішення всіх суперечливих конфліктів на просторі колишнього СРСР можуть вилитися в угоду про асоціацію з ЄС, безвізовий режим з Шенгенською зоною і навіть план дій для отримання членства в НАТО. Неурядові організації повинні обговорити такі ідеї, щоб вони стали більш широко відомими. А уряди різних країн можуть вголос озвучувати їх під час зустрічей з російськими чиновниками. Пропозиції повинні прозвучати офіційно, відверто, щоб підживити соціальний тиск, який змусить Росію змінити свою зовнішню політику.

Читайте такожСРСР почав це ще в 1942 році: політолог пояснив важливість підрахунку збитків від вторгнення РФ в Україну

Третя фаза – пацифікація. Щойно Москва займе більш компромісну позицію, почнеться реальна робота. Західні експерти, дипломати і політики повинні використати майбутнє фінансування, щоб сформувати міжнародну миротворчу операцію на Донбасі. Тимчасова інтервенція третьої сторони забезпечить перехід від московської окупації до повернення території під контроль Києва. Місія ООН чисельністю до 30 тисяч солдатів може стати механізмом збереження обличчя для Москви.

Головним завданням місії ООН буде демілітаризувати, роззброїти, розмінувати Донбас, відновити роботу місцевих органів управління, відкрити можливість повернення додому для внутрішньо переміщених людей, створити нові сили поліції, а також провести підготовку для проведення місцевих виборів. Країни, які будуть брати участь у збройній місії ООН, не повинні входити ні до НАТО, ні до підконтрольної Кремлю ОДКБ.

Реінтеграція стане четвертою фазою. Відновлення контролю Києва над Донбасом буде означати виконання політичної частини Мінських угод. І це завдання не з легких. Мінські угоди містять низку пунктів, доданих Кремлем, які порушують український суверенітет. Москва підтримує офіційну автономію Донбасу лише для того, щоб зберегти свій неофіційний вплив на регіон. Сьогодні головні гравці з українського боку відкидають політичну частину Мінських угод. Західні і українські політики, дипломати і експерти повинні знайти вихід. Можливим варіантом може стати спільна українсько-західна інтерпретація угод. Нове значення «спеціального статусу» Донбасу може, приміром, означати сильніший контроль Києва над окупованими територіями. Українські і західні дипломати повинні поставити текст угод з ніг на голову, але формально виконати їх приписи. Майбутній закон про Донбас може проголошувати перехідний «спеціальний статус» для окупованих територій через тимчасове збільшення повноважень голів Донецької і Луганської областей.