На початку серпня сирійські бойові літаки літали над провінцією Ідліб і скидали листівки із закликами до місцевих мешканців здатися. Інакше їм погрожували військовою розправою.
Це один з останніх прикладів того, як диктатор Башар Асад і його армія ігнорують угоди про деескалацією. Вони продовжують повномасштабний наступ проти сирійських опозиційних сил.
Про це пише National Interest, додаючи, що режим у Дамаску неодмінно піде в наступ на Ідліб, який лишається єдиним форпостом опозиції і останньою зоною деескалації. Однак, ця битва буде мати серйозні наслідки для Росії, Туреччини і навіть майбутнього сирійської громадянської війни.
Читайте такожСирійські ВПС і російська авіація знову бомблять Хаму і Ідліб
З 2015 року Росія і Туреччина просували свої власні військові стратегії у Сирії за взаємною згодою. Попри те, що турецька армія збила російський Су-24, а згодом в Анкарі вбили російського посла, партнерство між країнами, як не дивно, зберіглося. Більше того, як Росія, так і Туреччина змогли добитися необхідного їм впливу, щоб захистити свої ключові цілі в Сирії. Однак, в довгостроковій перспективі навіть найкращі союзи мають свої межі.
Для Туреччини безпека Ідлібу не може бути навіть темою для обговорення. Турецькі війська були розгорнуті в провінції ще минулого року. Вона лишається критично важливою точкою опори для політичного впливу президента Раджепа Таїпа Ердогана. Без гарантованої безпеки в Ідлібі Анкарі або доведеться йти на військову ескалацію, або поступитися іншим гравцям своєю роллю в формуванні політичного майбутнього Сирії. І це, в свою чергу, ставить Росію перед складним вибором: поважати турецькі інтереси чи відштовхнути від себе Анкару, яка виступає партнером навіть на мирних переговорах в Астані.
Видання пише, що російсько-турецькі відносини продиктовані тимчасовою вигодою. Президент Володимир Путін успішно зміг використати турецькі занепокоєння в сфері безпеки на територіальні перемоги для сирійського режиму. За це Раджеп Таїп Ердоган отримав підтримку Москви проти курдських сил на північному заході Сирії, які через турецький наступ не змогли підтримати сирійську опозицію у війні проти Асада. В результаті, кожна з країн визнала свої межі і досягла значного прогресу у багатьох напрямках співпраці, зокрема у спільно ініційованому мирному процесі в Астані.
З травня 2017 року переговори в столиці Казахстану, в яких взяли участь турецькі, російські, і іранські представники, формально проголосили чотири зони деескалації в Сирії. Вони включали всі важливі регіони під контролем сунітської опозиції і мали на меті добитися виконання домовленостей про припинення вогню на територіях навколо Дари, Хомса, східної Гути і Ідліба, які контролюють опоненти Асада. Парадокс в тому, що цей процес насправді призвів до того, що режим сирійського диктатора захопив три з чотирьох зон деескалації. Після масштабного наступу в квітні 2018 року сили повстанців у східній Гуті погодилися або здатися, або переміститися в провінцію Ідліб. Те ж саме сталося з ворогами сирійського диктатора в Хомсі у травні. А третій наступ проти опозиційних сил на Півдні Сирії закінчився нещодавно.
Таким чином, Ідліб перетворився на останній головний бастіон сирійської опозиції. На відміну від всіх попередніх зон деескалації, тут переплітаються інтереси всіх зовнішніх гравців. Тож ставки дуже високі. В жовтні 2017 року турецька армія встановила контрольно-пропускні пункти вздовж контактної лінії військ режиму і опозиції, щоб змусити сторони утриматися від атак. Це було досить ризиковано. Однак, дії Анкари вказують на її пріоритети і бажання визначати майбутнє Сирії. Частково турецька рішучість у Ідлібі продиктована небажанням допустити повного знищення сунітської опозиції. Але будь-який масштабний наступ військ Дамаска призведе саме до цього. Більше того, провінція стала місцем з найбільшою концентрацією внутрішніх сирійських переселенців. В разі наступу Асада сотні тисяч біженців ринуть через турецький кордон.
Читайте такожПрезидент Туреччини попередив про гуманітарну катастрофу в Ідлібі
Втім, впродовж останніх тижнів багато фактів вказували на те, що режим готується до атаки в Ідлібі. Після впевнених перемог в Гуті і на південному фронті сирійський диктатор може спробувати піти на ризик і спровокувати Туреччину, особливо якщо його підтримає Росія. Присутність в провінції бойовиків «Хаят Тахір аль-Шам», яка тісно пов’язана з «Аль-Каїдою», створить серйозні проблеми, в разі початку боїв.
Туреччина продемонструвала готовність застосувати силу в Сирії, щоб захистити свої інтереси. Ердоган теж застерігав сирійський режим від провокацій і пов’язував безпеку Ідлібу з успіхом переговорів у Астані. Все це доводить, що турецька сторона не буде вагатися і застосує свою армію, якщо її спровокують.
Росія, здається, розуміє всю складність ситуації. В липні головний представник Москви на переговорах щодо Сирії Олександр Лаврентієв публічно оголосив: «Будь-яка широкомасштабна операція в Ідлібі навіть не обговорюється». Однак, останніми днями Росія звинувачувала США у підготовці атаки проти армії Асада, а також у тому, що сирійська опозиція нібито готує хімічну атаку. І під цим приводом Москва відправила у Середземне море 13 російських кораблів Чорноморського флоту.
Читайте такожСША пригрозили Асаду відповіддю у разі застосування хімзброї в Ідлібі
Якщо бої в Ідлібі спалахнуть, якою буде роль Росії? Зважаючи на поведінку Кремля у минулому, вірогідно, що він може змиритися з турецькими інтересами. Адже альтернативні сценарії будуть для нього дуже болісними і дорогими. Однак, не варто і збувати про непохитне бажання Москви захистити відчайдушний режим Асада. А саме президент Ердоган був першим, хто в 2011 році закликав сирійського диктатора піти у відставку. Тому Москва може спробувати стати на перекір силовій реакції Анкари на наступ військ її клієнта.
