У лютому 2018 року Росія захопила три судна Військово-морських сил України в Азовському морі і кинула у російську в’язницю українських моряків. Але міжнародний осуд агресії проти України був затьмарений рефлекторною реакцією Петра Порошенка, який оголосив про запровадження воєнного стану по всій країні вже наступного дня.
Це, здавалося, повинно було лише підтвердити горезвісну репутацію демократії в країні. Для багатьох спостерігачів рішення Порошенка було не так націлене на підтримку українських військових, як на використання слабких українських інститутів для власного переобрання на виборах 31 березня. На це часто вказували як на доказ того, що Україна насправді не краща і не відрізняється від авторитарної Росії. Тому демократичному світу не варто нею перейматися, пише Foreign Policy.
Але більш повчальним, ніж пропозиція Порошенка, було те, що сталося далі. Парламент відмовився схвалювати рішення про воєнний стан президента. Натомість він ухвалив його значно пом’якшену версію. При цьому, режим тривав лише 30 днів. Парламент також «вдарив Порошенка по руках», змусивши його публічно заявити, що проведення виборів в країні переносити не будуть.
Читайте такожПісля завершення воєнного стану в Україну не пустили понад 800 росіян
«Репутація України на Заході лишається невиправною. Її вважають країною, чиє бажання інтегруватися із Заходом, а саме із Євросоюзом, значно перевищують реальність. І ця репутація неправильна. Україна – це не провальна держава чи безнадійна «потьомкінська» демократія. Це країна, яка хоч і підірвана війною, твердо лишається на шляху, заданому Революцією на Майдані в 2014 році. І за певних умов, вона – успішна європейська країна з хорошою репутацією», - йдеться в статті.
Насправді, Україна стоїть перед цілою низкою непростих проблем. Державні інститути лишаються отруєними неефективністю і корупцією. Більшість населення досі захоплена націоналістичними фантазіями про велику перемогу у війні з Росією. І майже ніхто не вірить у чесні наміри Порошенка щодо демократії. Але при цьому поступовий прогрес і зростання імпульсу України в напрямку до демократії не можна заперечити. За п’ять років після революції українські досягнення можуть конкурувати з тими, які зробили деякі країни в Центральній Європі з 1990 року. Вони ще більше вражають, якщо пригадати про російську окупацію Криму.
Українська корумпованість досі лишається великою проблемою. Але Київ принаймні ухвалив необхідне законодавство і створив незалежні інститути для боротьби з нею. Починаючи з весни в країні повинен запрацювали Антикорупційний суд, який буде з подачі НАБУ розглядати справи проти хабарників за межами звичайної судової системи. Зараз бюро розслідує 635 справ. 176 справ вже передані в суд, а 25 підозрюваним висунуті обвинувачення. Втім, органу ще належить попрацювати, щоб взятися за «велику рибу».
Читайте такожNew York Times: Росії потрібна не Україна, а цілий альтернативний світ
Український парламент також ухвалив амбітні реформи в системі охорони здоров’я, захисту довкілля, оподаткування. Також були очищена національна енергетична компанія, закриті сумнівні банківські схеми, створена прозора електронна система державних закупівель. За підрахунками, лише зміни в газовому секторі і податкова реформа заощадили країні 6% від ВВП. Все це набуває особливого значення, якщо пригадати, що в цей час Україні доводиться боротися проти агресії ядерного сусіда на своєму східному кордоні, а також проти військової пропаганди Москви, націленої зобразити Україну як «провальну і нелегітимну державу». Азовське море тепер стало новим фронтом. І немає жодних гарантій, що Росія зупиниться там.
Найбільш важливим видання називає те, що реформи в Україні штовхають і формують представники громадянського суспільства. Сотні груп активістів отримали політичний простір завдяки протестам на Майдані. Ці групи тиснуть на політиків, змушуючи їх ухвалювати потрібні рішення, дбають про ветеранів, захищають права людини, просувають вирішення проблем жінок, переслідують воєнних злочинців і підтримують іншу діяльність, яку західні ліберали ведуть у своїх країнах.
Попри численні труднощі, українська демократія показала певну стійкість. Хоч Порошенко, вочевидь, хотів би керувати країною в стилі «твердої руки» з підтримкою олігархів, його постійно перевіряє парламент, як показав випадок з воєнним станом. І у нього немає гарантованих шансів на перемогу на виборах у березні. Зрештою, в розпал передвиборчої кампанії щонайменше 30% українців ще не визначилися зі своїм вибором.
Читайте такожSueddeutsche Zeitung: Корупційна система в Україні живе за гроші МВФ й інших донорів
Тим часом, ЄС досі не запропонував Україна віть віддаленого статусу країни-кандидата на вступ і вагається навіть з дипломатичною підтримкою країни. Звісно, частково це продиктовано страхом, що так союз буде втягнутий в українську війну з Росією. Але для Заходу важливо пам’ятати, що агресія Москви проти Києва – це відповідь на революцію на Майдані і на демократичну Україну. Якщо Європа відвернеться від останньої, вона зрадить власні ж принципи. З такої точки зору, ЄС вже бере участь у цьому конфлікті. І він не може дозволити собі програти, якщо сподівається зупинити експансіоністські фантазії Путіна в майбутньому.
