Вранці 26 квітня 1986 року четвертий енергоблок Атомної електростанції поблизу міста Чорнобиль на території сучасної України пережив «незначну аварію». Після вимкнення системи охолодження в ході планової перевірки безпеки ядро реактора пережило катастрофічне розплавлення. Пожежники й лікарі кинулися на АЕС, поняття не маючи про те, наскільки там стало небезпечно.
Коли влада усвідомила масштаби катастрофи, понад 16 тисяч міліціонерів і військових були відправлені до електростанції гасити пожежу і розбирати радіоактивні уламки. Потім руїни реактора накрили захисною оболонкою зі сталі й металу. За офіційними даними, 31 людина померла від променевої хвороби в перші дні після аварії, пише Forbes.
Довгострокові наслідки для 16 тисяч ліквідаторів у 100 тисяч евакуйованих з Чорнобиля і Прип’яті жителів досі не досліджені. Однак, у зростанні випадків захворювання на рак звинувачують радіацію. Вплив на флору і фауну всередині зони відчуження досі вивчається генетиками, екологами, зоологами й ботаніками.
Читайте такожThe Atlantic: «Чорнобиль» нагадує, як світу пощастило з розпадом СРСР
Після вимкнення системи охолодження реактора, а введення контрольних стержнів у реактор провалилося, ядерний синтез вийшов з-під контролю, виділивши досить тепла, щоб розплавити паливні стержні, їхню оболонку, корпуси й все навколо включно з бетонною підлогою будівлі реактора. Паливні гранули всередині стержнів майже повністю зроблені з оксиду урану. А обшивка, в яку вони поміщені, виконана зі сплавів цирконію.
Розплавившись під температурою понад 1200 градусів за Цельсієм, уран, цирконій і розтоплений метал утворили разом радіоактивну лаву, яка пропалювала сталевий корпус реактора і бетонний фундамент. Це відбувалося зі швидкістю 30 сантиметрів на годину. Бетон не плавиться, але розпадається і стає крихким при дуже високих температурах. Частина бетону увійшла в потік лави. Це пояснює високий вміст силікатів – сполук, які складаються в основному з силіцію, алюмінію і магнію.
Через свою хімічну структуру і високу температуру, подібний на лаву матеріал був не дуже в’язкий. А коли лаві притаманна така характеристика, вона може легко розтікатися, на що вказують сталактити, які звисають з клапанів і труб у знищеному ядрі реактора.
Читайте такожWashington Post: Чорнобиль не вписується у вигадки Кремля про свою минулу «велич»
400 шахтарів прислали в Чорнобиль, щоб вони викопали тунель під реактором. Існував страх, що радіоактивна лава пропалить герметичну структуру і заразить ґрунтові води. Лише пізніше стало відомо, що вона перестала текти через три метри. Хімічні реакції й вода охолодили суміш до температури нижче 1100 градусів за Цельсієм. А це нижче тієї температури, за якої бетон починає розпадатися.
Через вісім місяців після аварії на ЧАЕС за допомогою камер дистанційного керування затверділу радіоактивну лаву виявили серед руїн реактора. Через сірий колір і зовнішню подібній до кори дерев її прозвали «слонячою ногою». На момент відкриття лави її радіоактивність становила приблизно 10 тисяч рентгенів. Це настільки висока доза, що навіть хвилина перебування поруч закінчилася б фатально. В 1996 році рівень радіоактивності скоротився достатньо, щоб можна було опуститися до основи реактора і зробити знімки. Фото вийшли розмиті через радіаційний фон. Схожий на лаву матеріал, який виник в результаті ядерного розплавлення, назвали «коріум». А невідомий до того сплав урану, цирконію і силіцію отримав назву «чорнобіліт».
