этот материал доступен на русском

Rzeczpospolita: Франція й Німеччина можуть заплатити Україною за зближення з Росією

18:22, 12 грудня 2019
Світ
905 0
REUTERS

Баланс зустрічі у нормандському форматі очевидний. Президент Володимир Зеленський скаржився, що справді розраховував на більше і не задоволений результатами. Але в певному сенсі ці результати відповідають потребам обох сторін.

Для лідера України найважливішими були тактичні кроки. Йшлося про те, щоб він міг приїхати додому й оголосити, що повернувся до політичного діалогу з Росією. Адже багато його громадян вже втомилися від війни. Тепер він може сказати їм, що на його боці очевидні здобутки: обмін ув’язненими, розмінування, тимчасовий режим припинення вогню. Тільки експертам зрозуміло, що все це не той результат, який повинен вражати. Про це на сторінках Rzeczpospolita пише польський історик й політик Павел Коваль.

Читайте такожFinancial Times: Заходу доведеться обирати між незалежною Україною і дружбою з Росією

У Володимира Путіна теж були тактичні цілі, але не у відносинах з Україною. Його цікавили західні партнери. Він хотів підтвердження заступництва Франції й Німеччини над політичним процесом на Донбасі, в їхній підтримці недопрацьованих, але загалом корисних для нього умов. У відносинах з Україною питання, з якими Путін погодився, не відіграють великого значення. Це можна подати як ціну, яку він сплачує Берліну й Парижу за пом’якшення політики щодо Росії.

Про Україну в Москві думають стратегічно. Йдеться про те, щоб не поступатися політичними й військовими позиціями, зайнятими з 2014 року. А краще навіть піти далі. Росія в довгостроковій перспективі добивається того, щоб легалізувати «уряди» бойовиків на Донбасі й зберегти нинішній стан речей. Очевидно, що Росія не зацікавлена у відновленні нормального функціонування кордону з Україною.

"Цинічно кажучи, кожен повинен бути задоволений зустріччю в Парижі. Президент Еммануель Макрон добився того, чого хотів. Він показав, що Франція ініціативна, й прибрав перешкоди на шляху до нового зближення з Москвою. Тут валютою було те, що у Парижу найдорожче – престиж", - пише Коваль.

Читайте також"Донбас і Крим – це Україна": Зеленський в присутності Путіна окреслив "червоні лінії", які ніколи не перетне

"Урочисте привітання, яке підготували для президента Путіна, демонструвало, що чинні до сьогодні санкції не означають в жодному разі холод в російсько-французьких відносинах. Навіть канцлер Німеччини Ангела Меркель повинна були задоволена, тому що теоретично були підтверджені умови за 2015 рік. Вона також може сказати, що не піддалася новому тиску з боку Росії", - пише польський політик.

Але проблема якраз в цих умовах. Тому що в Мінських угодах приховані різні «гачки» для України. Головним з них стало питання регіоналізації, за допомогою якого можна постійно тиснути на Київ. На Заході регіоналізація асоціюється з німецькою федеральною системою або устроєм США. Згідно з бажаннями Росії, подібна система повинна з’явитися й в Україні, але з правом російських бойовиків накладати вето на кожне стратегічне рішення Києва. У Зеленського лишаються всі проблеми, що були й раніше. І, здається, він це розумів, коли йшов з Єлисейського палацу.

«Польський парадокс» нормандських переговорів дуже непростий. Насправді кожне рішення щодо України породжує наслідки і для Польщі. Наприклад, якщо світ прийме російське порушення міжнародного закону, це може стосуватися всіх сусідів Росії. Для Варшави важливо, чи політичне рішення на Донбасі стабілізує чи дестабілізує Україну, воно дозволить країні розвиватися чи навпаки.

Читайте такожSüddeutsche Zeitung: Путін добровільно не погодиться на мир з Україною

Наразі не зрозуміло, чи могла в 2014 році Польща стати частиною нормандського формату (хоча можна пригадати протест Росії проти цього). Чи було б це корисно для Польщі. З іншого боку, сьогодні очевидно, що Варшава не має жодного механізму впливу на політику двох членів Євросоюзу Франції й Німеччини щодо Донбасу.

«В ситуації, коли немає жодного розумного інструменту ЄС з встановлення спільної політики щодо кризи в Україні, а США умивають руки, політика Франції й Німеччини в питанні Донбасу стає їхньою особистою політикою примирення з Росією. Але це відбувається у нас за спиною», - пише Коваль.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter