Астрономи спостерігають фінальні моменти життя зірки, що пожирається чорною дірою. Дослідники припускають, що зірка опинилася в гравітаційному полі чорної діри і тепер швидко втрачає свою масу, повідомляє Російська служба Бі-Бі-Сі.
Ці завершальні моменти в житті зірки супроводжувалися могутнім сплеском гамма-випромінювання, яке до цих пір спостерігається земними обсерваторіями після двох з половиною місяців після появи.
Спалах було зафіксовано вперше космічним телескопом SWIFT, який призначений для пошуку могутніх джерел гамма-променів серед мільярдів зірок. Світло від цієї зірки йшло до Землі 3,8 млрд. років.
Такими спалахами зазвичай супроводжуються вибухи найновіших зірок наприкінці терміну їх еволюції.
Проте цей небесний об`єкт, який вперше зафіксований 28 березня цього року і який одержав позначення SW1644+57, не має ознак гравітаційного колапсу найновішої зірки.
За чотири години цей спалах чотири рази змінював свою інтенсивність. Така незвичайна поведінка привернула увагу дослідників.
Астрофізик доктор Ендрю ЛЕВАН з Університету Уоріка в Британії та його колеги припустили, що вони спостерігають абсолютно новий тип космічної драми - загибель зірки, що проходить повз чорної діри.
Більшість галактик, за якими ведуть спостереження, мають в своєму центрі масивні чорні діри. У тих випадках, коли вони оточені газовою хмарою, ця матерія, падаючи в чорні діри під впливом їх гравітації, випромінює в світловому та інших діапазонах. Проте в центрах більшості галактик газ відсутній і тому вони невидимі для земного спостерігача.
Присутні в них чорні дірки стають видимими тільки у разі проходження поряд з ними зірок або інших об`єктів. У цих випадках зірка втрачає свою сферичну форму, подовжується, а потім перетворюється на дископодібну хмару навколо чорної діри.
Зоряний матеріал, який при цьому з величезною швидкістю спрямовується до чорної дірки, починає випускати могутнє гамма-випромінювання, яке зазвичай спостерігається на Землі впродовж місяця або довше.
Такі епізоди, які у астрономів одержали назву мініквазарів, надзвичайно рідкісні: вони відбуваються не частіше, ніж кожні 100 мільйонів років в одній галактиці.
Для спостереження за об`єктом SW1644+57 науковці використовували наймогутніші земні та космічні телескопи - "Хаббл", SWFT, гамма-обсерваторію "Чандра", а також телескопи в обсерваторії Кека на Гавайських островах.
Стаття про результати цих спостережень опублікована в останньому номері журналу Science.
