Коли існує намагання поставити Україну перед вибором – або Європейський Союз, або Росія – виникає такий собі «політичний дальтонізм»: цілий ряд факторів та тонів губляться, не проглядаються. Світ стає двобарвним: чорне – біле, добре – погане. Геополітика на зорі свого існування говорила про необхідність шукати компроміси з сусідами та дружити «через сусідів» - із державами, які мають спільні інтереси. Часи змінюються, і класична геополітика втрачає свій сенс. Глобалізація диктує нові форми поведінки в світі і пошук нових варіантів для співпраці.
У час, коли увага усіх розвинутих держав Європи та Північної Америки зосереджена на внутрішньополітичній ситуації в Україні, Віктор Янукович відбув з державними візитами на Кубу і до Бразилії.
Свого часу неодноразово писалося про «латиноамериканізацію» України – при цьому малися на увазі ті форми і методи управління державою, а також суспільні стосунки, що були характерні для Латинської Америки середини ХХ століття – з засиллям корупційних схем, соціальною нерівністю та зрощенням влади і криміналітету. Сьогодні Латинська Америка, а особливо Бразилія, може слугувати моделлю здійснення реформ та боротьби з корупцією. Лише минулого року, для прикладу, в рамках національної кампанії по боротьбі з корупцією у Бразилії було заарештовано мерію міста Дорадус – у повному складі!
Розвиток стосунків з Латинською Америкою відкриває для нас вагомі перспективи. Тут – серйозні ринки збуту для українських підприємств, за які ведеться боротьба з конкурентами із Китаю, Індії, М`янми. Україна прямо зацікавлена у максимальному економічному зближенні з країнами МЕРКОСУР (спільний ринок країн Південної Америки). Розвиток стосунків з Бразилією – це своєрідний ключ до активізації відносин з потужними економіками неформального об`єднання БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка). Ревниве ставлення до БРІКС з боку США додає ваги і аргументації Україні у переговорах з Вашингтоном. Більше того: посилення латиноамериканської та азійської активностей України не можуть не викликати занепокоєння у Брюсселі – ЄС боїться втратити потенційний ринок. Чи не випадково саме під час візиту Януковича в Латинську Америку у Брюсселі знову заговорили про необхідність завершення підписання угоди з Україною про зону вільної торгівлі?
Офіційна статистика відома усім: Бразилія – країна з населенням майже 200 млн. осіб та ВВП, що до кінця цього року подолає відмітку 2,5 трлн. дол. США. Куба ж, навпаки, характеризується низькими економічними показниками і має імідж відверто недемократичної країни, що залишається вірною основам командної економіки та іншим „пережиткам минулого”.
Однак геостратегічне значення Куби, особливо у сучасних умовах, – важливе, а маргінальність політичного бачення її керівництва – досить умовна. Компанії Китаю, Росії, Канади, Іспанії, всупереч економічній блокаді, досить давно і ефективно співпрацюють з кубинським урядом у напрямі створення спільних виробничих потужностей, будівництва готельних комплексів, відновлення торговельних зв’язків. І усе це – попри те, що, формуючи у свій час зв’язок між бізнесом і державою, кубинське керівництво віддало провідну роль створенню саме державного апарату і підкоренню бізнес-інтересів господарюючих суб’єктів інтересам держави як політичного утворення.
Тому, попри особливості місцевої економіки, „Острів Свободи” залишається точкою, через яку міг би пролягти ще один „місток” економічного зв’язку між регіонами планети. І Україна має тут свої переваги – тривалі історичні українсько-кубинські зв’язки, медична допомога кубинських лікарів постраждалим від Чорнобильської катастрофи, урядова програма реабілітації українських дітей, що продовжувалась незважаючи ані на кубинську скруту, ані на українську політичну недалекоглядність.
Звичайно, усе це не могло залишитись поза увагою керівництва України. Наш Президент і його команда безумовно розуміють необхідність відкинути міфи часів „холодної війни” і налагоджувати прагматичні відносини. Особливо з урахуванням того, що США дедалі більше зосереджуються на вирішенні внутрішніх проблем. Непорозуміння квітня 2005 року, коли Віктор Ющенко на прийомі у Білому Домі заявив про готовність встановлювати демократію на Кубі (що не могло не викликати роздратування Фіделя Кастро і призвело навіть до смерті посла України на Кубі Віктора Пащенка, який просто не зміг пережити настільки дурної ситуації), залишилося у минулому. Україна заново відкриває для себе Кубу.
Друга зупинка на президентському маршруті – наш стратегічний партнер Бразилія, 77% населення якої упевнені, що їхня держава гідна посісти провідні позиції у світі й впливати на шляхи його розвитку. Бразильські амбіції настільки активно обґрунтовуються як її політиками, так і незалежними експертами, що сьогодні деякі країни, з числа інших претендентів на регіональне лідерство, шукають можливостей для привернення уваги світової спільноти до фактів і тенденцій з негативним емоційним забарвленням. Мовляв, не досить активно Бразилія залучається до вирішення глобальних проблем, не вистачає їй зрілості, щоб взяти на себе більше відповідальності у боротьбі з викликами сьогодення.
Ще з часів президентства Фернандо Кардозо (1995-2002) Бразилія була налаштована на створення такої економічної системи, що забезпечила б їй незалежність у прийнятті зовнішньополітичних рішень. На початку прихильник неолібералізму, Кардозо згодом переглянув своє ставлення до адміністративних механізмів управління державою. Його наступник, Луіс Інасіо Лула да Сілва пішов далі, взявши курс на створення замкненого виробничого циклу в межах країни і посилення регіональних економічних і політичних зв’язків.
Адміністрація Лули, на той час очолювана теперішнім президентом Бразилії Ділмою Руссефф, розуміла, що ніщо так не сприяє політичній незалежності країни як економічна стабільність, профіцит державного бюджету та володіння необхідними для розвитку технологіями. Саме тому вже тривалий час бразильці не приховують свого зацікавлення у отриманні українських технологій. Звичайно ж, передача технологій Бразилії має бути юридично закріплена і крім суто іміджевого, мати фінансовий стимул для нашої держави. Хоча в умовах недосконалості українського законодавства щодо охорони інтелектуальної власності, перевага тут – на бразильському полі.
Успішним з точки зору економічної ефективності є підхід Китаю до розвитку співробітництва з латиноамериканськими країнами. Почавши майже з нуля у 90-х роках минулого століття, китайці зараз вийшли на перші позиції у торгівлі з регіоном і є одним з факторів, що визначають внутрішню політику ряду латиноамериканських країн. Утім, славу першопрохідця Китай тут не здобув. Ще у XVI столітті Іспанія та Португалія, шляхом активної участі у внутрішніх процесах Латинської Америки, колонізували тогочасні індіанські держави. Налагоджені зв’язки використовуються дотепер, отримуючи дохід від транзиту товарів та продажу послуг і перекладаючи левову частку фінансових ризиків на Євросоюз.
Україна при нинішньому керівництві має більше шансів на успішну роботу в Латинській Америці саме внаслідок того, що західними державами традиційно вважається недоліком: потужність українських промислових гігантів, курс на економізацію зовнішньої політики, тісна взаємодія приватного промислового капіталу з управлінським апаратом. Історія свідчить, що присутність у Латинській Америці вимагає як достатнього фінансово-промислового ресурсу для налагодження сталих виробничих зв’язків, так і системного підходу. Знаходячись під тиском як зі Сходу, так і з Заходу, Україна об’єктивно змушена шукати інші способи збереження власної незалежності.
Леонід Кучма двічі відвідував Бразилію – у 1995 і 2003 роках. Правда, останній візит було перервано через події довкола острова Тузла. Хоча вже тоді було зрозуміло: у наших країн є чимало спільних інтересів у різних сферах. І їх необхідно розвивати. У 2009 році Україну відвідав президент Бразилії Да Сілва. Вже тоді піднімалися питання посилення економічних та науково-технічних стосунків між нашими країнами. Почали народжуватися конкретні проекти для такого зближення. З-поміж інших - безвізовий режим між нашими країнами. Тривалий час цей напрямок, незважаючи на всі зусилля дипломатів та керівників держав, пробуксовував. І ось нарешті тепер, з листопада цього року, безвізовий режим починає діяти. Якщо прискорення співпраці піде й надалі такими темпами, нас чекає непогана перспектива.
Бразилія, як і Україна, прагне до налагодження взаємовигідних зв’язків з ЄС. Але якщо наша мета – створення зони вільної торгівлі, а згодом інтеграція до Євросоюзу, то Бразилія концентрується на створенні своєрідного „анклаву” в Португалії. Спільними рисами керівних кіл України і Бразилії є амбітність і активність у реалізації політичного курсу. Спільними досягненнями – реалізація космічного проекту „Циклон-4-Алкантара” та виготовлення інсуліну. Свідченням налаштованості на поглиблення зв’язків – взаємне скасування візового режиму. Єдиним є розуміння керівництвом обох держав, що Європа, а згодом і США, будуть змушені відчинити двері для нових – молодих і амбітних – гравців світової арени. Як не парадоксально, але за сучасних обставин Бразилія є природним союзником України на шляху до ЄС, а Куба – на шляху до збалансування відносин зі США.
„Не має значення як повільно ви рухаєтесь, доки ви рухаєтесь уперед”. говорив Конфуцій. Майже про Україну в її міжнародних стосунках.
Кость Бондаренко
