Багато нагород прикрашають груди Івана Опанасовича: Золота Зірка Героя Радянського Союзу, орден Леніна, два ордени Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни І-го ступеня, ордени Богдана Хмельницького II-го та ІІІ-го ступенів, медалі «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною», «За бойові заслуги», «За освоєння цілинних земель», «За бездоганну службу» І-го ступеня та інші. А ще він є Почесним працівником прокуратури України. І кожна нагорода, кожне звання, безумовно, є для нього дорогими. До речі, у травні 2010 року був одним з двох Героїв Радянського Союзу у складі української делегації ветеранів Великої Вітчизняної війни, яка відвідала 9 травня парад на Червоній площі (м. Москва), присвячений 65-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Роки швидко спливають, але Іван Опанасович Каліберда ніби не помічає їх невпинного бігу. Він завжди підтягнутий, життєрадісний та повний сил. Сьогодні двері скромного однокімнатного помешкання іменинника не зачиняються ні на мить – бажаючих привітати ветерана багато. Зокрема, висловити щирі побажання міцного здоров’я та довголіття прибули особисто начальник Львівського гарнізону – начальник Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенант Павло Ткачук та тимчасово виконуючий обов’язки командувача Західного оперативного командування генерал-майор Віктор Ганущак.

Відео дня

– Кожен рік, прожитий нашими ветеранами, сам по собі є подвигом і прикладом любові до життя, самоорганізації та прагнення бути корисним суспільству. Адже на прикладі Івана Опанасовича, його невтомності, працелюбності та відданості військовій справі ми готуємо нових захисників Вітчизни, – відзначив генерал-лейтенант Павло Ткачук.

За біографією Івана Опанасовича Каліберди можна вивчати історію цілого покоління, обпаленого полум’ям Великої Вітчизняної війни. Іван був десятою дитиною у селянській родині. Родина мешкала у селі Великий Бурлук на Харківщині. Йому ледве виповнилося десять років, як пішла з життя мама. Згодом довелося пройти через страшний голод, який панував в Україні. Це були жахливі часи. Проте він вижив. Притулок знаходив у старших братів Єлісея і Петра, ласкою зігрівали сестри Клава, Анастасія, Марія.

Війна почалася, коли Івану виповнився 21 рік. На той час він уже був курсантом Ленінградського військово-інженерного училища ім. А.Жданова. Скерування на передову довго чекати не довелось – у жовтні молодий офіцер вже командував взводом окремого саперного батальйону на Північно-Західному фронті. Кажуть, сапери не мають права на помилку. Але, крім того, вони ще й постійно перебувають в авангарді: розмінування, наведення переправ, шляхів – усе це й доводилося робити офіцеру і його підлеглим.

Іван Каліберда пройшов війну від самого початку і до переможного завершення. Особливо пам’ятним є для нього форсування Дніпра. Червоноармійська газета 2-го Українського фронту «Суворовський натиск» №257 за 1943 рік в замітці фронтового кореспондента «Під зливою вогню» писала:

«Командир викликав лейтенанта Івана Калиберду і сказав: «Ви – командир першого десанту. Вам потрібно першими переправитися на правий берег». Лейтенант коротко відповів: «Так, буде виконано»! Злива вогню обрушувалася на перший паром, але він йшов по наміченому курсу. І досяг берега. Тільки не довелося ступити на правий берег командирові десанту. Його бойові друзі, вступивши на правобережжі, поховали тіло свого командира на заповітному березі. Героя немає в живих…».

Фронтовий кореспондент припустився помилки: офіцер-сапер Іван Каліберда вижив, хоча й був на межі загибелі. Тоді, 29 вересня 1943 року, в селі Солошино Полтавської області, він очолив перший понтон, який пройшов крізь ураганний вогонь фашистів і висадив на ворожий берег першу хвилю наших бійців. У тому бою лейтенант отримав тяжке наскрізне кульове поранення у грудну клітину. Друзі винесли його на руках з-під вогню і відправили у госпіталь. Проте через кілька місяців він повернувся у стрій. На грудях молодого офіцера яскраво виблискувала Зірка Героя Радянського Союзу: так високо оцінила держава мужність Івана Каліберди.

П’ять тисяч кілометрів фронтових шляхів залишилося в офіцера за плечима. І практично весь час він був на передовій: Сталінградська битва, Курська дуга, форсування Дніпра... Він бачив війну такою, якою вона була насправді: жахливою та безжалісною, з перемогами і гіркотою втрат.

Після закінчення війни, у званні старшого лейтенанта, Іван Опанасович не покинув військової служби, а навпаки, пов’язав своє життя з нею, вважаючи її справою усього свого життя. У 1954 році він закінчив Військово-юридичну академію і тривалий час працював у органах військової прокуратури. Зокрема, виконував обов’язки помічника військового прокурора Прикарпатського військового округу.

У запасі полковник юстиції Іван Опанасович Каліберда не покинув активного способу життя. Він працював начальником Музею історії військ Прикарпатського військового округу, адвокатом юридичної консультації, керівником початкової військової підготовки юнаків у середній школі №34 міста Львова, інженером з кадрів наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. Іван Каліберда й досі є постійним бажаним гостем у прокуратурі Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у військовій сфері. І приходить він туди не лише на свята. Багато хто з працівників Феміди є його вихованцями. З ветераном юристи обговорюють актуальні проблеми, діляться новинами, планами на майбутнє, звертаються за порадою.

Наказом міністра оборони України полковник у відставці Іван Каліберда зарахований Почесним солдатом окремого інженерного полку, який дислокується у місті Самбір, а рішенням Великобурлуцької селищної ради Герою Радянського Союзу за велику роботу з військово-патріотичного виховання молоді присвоєне звання «Почесний громадянин селища Великий Бурлук», що на Харківщині.

Іван Опанасович багато читає, пише статті на історичну тематику, а ще друкує в кількох виданнях спогади про минуле.

– Ми, ветерани війни, заповідаємо дітям і онукам свою невгасиму пам’ять про подвиг нашого покоління. Заповідаємо берегти мир на землі, завжди бути готовими грудьми заступити Вітчизну від вогню і смерті, – зазначає Іван Опанасович Каліберда.