Гендерна політика в Україні: проблеми і перспективи
Бути жінкою
Чому у нас так сприймають жінку? Відповідь на це запитання, напевно, лежить в традиційній українській ментальності, коли жінка сприймається тільки виходячи зі свого основного призначення - матері, берегині, продовжувачки роду. Для більшості українських чоловіків жінка - хто завгодно з вище перерахованого, тільки не рівний партнер, колега і конкурент в роботі, громадській діяльності. Тому щонайменша спроба навіть не здійснювати, а просто декларувати рівні права і рівні можливості їх реалізації з сильною статтю сприймається в штики чоловічого нерозуміння. А ті самотні особи, які на неї, як автор, сподобилися, ризикують бути звинуваченими в підтримці войовничого фемінізму.
І це, на жаль, світова тенденція. Досить сказати, що 96% світового капіталу знаходиться в чоловічих руках і лише 4% - в жіночих.
А чому ти не у фраку?На Вашому обличчі, шановний читачу, з`явилася скептична усмішка, типу, про що це вона говорить? І це в країні, де відразу після „помаранчевої революції” жінка злетіла на другу за вагою посаду в країні? Поспішаю розчарувати - це, скоріше, приємне виключення в низці довгих закономірностей. Та і доля шановної Юлії Володимирівни значною мірою демонструє нам, що навіть висока посада не страхує жінку, а скоріше, сприяє якнайшвидшому потраплянню „под коток” чоловічого тиску, сила якого наростає з геометричною прогресією пропорційно руху службовими (кар`єрними) сходами. Ситуація, скажімо, така, як в назві старої п`єси англійського драматурга Алана Мілсона „а чому це ти не у фраку?” Фрак можете замінити на „сукню”, „спідницю”, „джинси” і т.д. - згідно зі статтю і бажанням. І додатково це питання можна почути як від опонентів твоєї діяльності, так і від колишніх соратників, які ще зовсім недавно били себе кулаком у груди і публічно присягалися у повазі і підтримці твоїх прав. Але давно стало аксіомою те, що в публічному суспільному житті пошана і підтримка існують тільки тоді, коли співпадає їх величності інтереси. Знаю це зі свого досвіду 15-річної суспільно-політичної діяльності.
Але не тільки і навіть не стільки сильна стать є джерелом такого ставлення до жінки, яка посміла переступити окреслені їй сучасним «домостроєм» рамки життєвих інтересів і цілей.
Жінки починають - і програють
Витоки своєї слабкості потрібно шукати, перш за все, в собі. У ставленні до гендерної політики, що сформувалося в жіночому співтоваристві, і розумінні її суті. Для деяких лідерів громадських жіночих організацій жіночий рух найчастіше є трампліном у велику політику. А звідси і результат, а точніше його відсутність. Останнього можна досягнути тільки тоді, коли кожна жінка - лідер дивитиметься на проблеми жіночого руху, як на частину особистого життя і рівноправну складову суспільного, у тому числі і політичного.
На жаль, багато жінок - політиків не сприймають жіночий рух сьогодні, як свою основну опору, яка повинна сприяти їх зміцненню і зростанню у якості загальнонаціональних лідерів . Але якщо навіть жінка - політик ставиться до жіночого руху так, то що ж говорити про чоловіків-політиків?! Ті йдуть ще далі: коли розмова заходить, наприклад, про квотування місць для жінок у Верховній Раді, вони стверджують, що квота принижує жінку. Цим самим показують свою недалекоглядність, страх і непоінформованість у перевагах, які забезпечує політичним системам Європейських країн, квотний принцип приходу жінок до влади.
Я переконана, що тільки чітке законодавче регулювання, більш того, гарантоване жіноче представництво в органах влади всіх рівнів здатне забезпечити динамічне зростання всього суспільства, оскільки є велика кількість напрямів діяльності, де жінка не просто соціально корисна і необхідна, але навіть незамінна. І це не тільки соціальна сфера. Зараз дуже багато жінок України ведуть бізнес, часто залишаючись єдиним годувальником у родині. Дуже багато розумних жінок в науці, які мають ступені докторів і кандидатів наук. Їх же ніхто і ніколи не зібрав і не зробив спроби порадитися з ними, з їх мудрістю, як змінити внутрішній устрій нашої країни, зробити життя гармонійнішим і духовнішим. Пора вже переосмислити наше буття і, врешті-решт, зрозуміти помилковість деструктиву в суспільному житті і політиці, нескінченних суперечок і взаємного цькування. А головне, шляхів і умов виходу зі стереотипів мислення, що провокують перманентну кризу в суспільстві.
Трохи теоріїНіщо так не спотворює нашого мислення, як думки, які недодумують. Особливо це помітно відносно гендерної проблематики.
Був час, коли чоловіки правили світом. Тобто, згідно з Якобом Беме "андрогін" був одвічним станом людської ідентичності, і лише гріхопадіння поділило мир на дві статі.
Так з`явився розподіл людства на чоловіків і жінок - біологічна стать.
Проте падіння, яке відбулося один раз, не закінчилося. Падіння триває. Це виявляється в тому, що відбувається подальша диференціація людського роду на статевій основі. Що і привело до народження гендерної політики.
Тепер пригадаємо китайський знак «Дао», який ілюструє гендерну взаємодію чоловічого (Янь) і жіночого (Інь), - дві складові гармонійного союзу світових начал. Стародавня філософія Китаю розглядає вплив чоловічого і жіночого начал на всі без виключення явища внутрішнього світу і зовнішнього. З`ясувавши значення цих знаків, легко зрозуміти, що поділ на чоловіче і жіноче, або локальне і тотальне (гендерний принцип) - це природний алгоритм побудови і розвитку світу.
На жаль, сучасні ідеології, в кращому разі, прагнуть «потрапити» в соціальний архетип (розігруючи ролі соціальних груп) або в якийсь загальнолюдський архетип (звертаючись до загальнолюдських цінностей). Але майже ніколи ідеології не резонують з гендерним архетипом, який враховує найфундаментальніші психологічні властивості етносу. Адже це позбавляє ідеології глибини і значно знижує ефективність їх дії.
Оскільки ми сьогодні безпосередньо вимушені займатися гендерною політикою, то нерозуміння того, що таке гендер, дуже сильно спотворює політику взагалі і робить будь-яку гендерну політику на основі плутаного розуміння - неефективною.
Нагадаю, що широке розуміння гендера припускає не тільки бінарні, але і одинарні гендери: наприклад, "діти", "пенсіонери", "інваліди", "студенти" та ін. При цьому стать - окремий випадок. Поки ми говоримо про поле, ми повинні неминуче говорити про їх правову рівність, яка теоретично і інституційно описується і досягається в політиці.
Коли ж ми говоримо про гендер, то ні про яку рівність гендерів мови бути не може в принципі. В цьому випадку "рівність прав" - помилковий критерій.
Жодна політика не зможе зрівняти права гендерів "діти" і "дорослі", але вона може компенсувати нерівність їх прав. Тобто тут повинно йтися не про реалізацію права на рівність, а права на справедливість.
Без осмислення цих нюансів неможливо правильно зрозуміти основоположні, вироблені людством принципи в цій делікатній сфері.
Багато в чому і з цієї причини, за визначенням ООН, саме гендерні відносини (соціальні відносини між статями) нині виступають як одна з головних проблемних парадигм XXI століття. З вищесказаного виходить, що справжню рівність прав і свобод можна забезпечити тільки на основі визнання цінності кожної особи і представника кожної статі, створення умов для саморозвитку людини, якнайповнішої реалізації її творчого потенціалу і творчих здібностей, всестороннього розкриття сутнісних сил і дарувань, гармонійного поєднання в роботі, суспільній і політичній діяльності чоловічого і жіночого начал. Лише такий підхід дозволить кожному зробити повноцінний внесок у суспільний прогрес, максимально прискорити його розвиток. А не за рахунок формального зрівнювання в правах, наприклад, чоловіків і жінок, яке сьогодні стало темою незліченних анекдотів.
В України не жіноче начало
Громадські жіночі організації України вже зараз займаються у міру своїх можливостей вирішенням питань гендерної рівності, створення умов для якнайповнішої реалізації творчого потенціалу і творчих здібностей особистості. На превеликий жаль, прийнятий три роки тому Закон «Про гендерну рівність” (це важливий крок забезпечення жіночих громадських організацій додатковими важелями впливу) сьогодні не діє і немає конкретних шляхів реалізації його основних положень, як і багато інших законодавчих актів у нашому політикумі. Звідси, як і завжди, ми маємо у Верховній Раді представництво жінок у межах 5%.
На ленінське гасло „кожна куховарка повинна навчитися управляти державою” наші рідні українські чоловіки майже одноголосно відповідають „ні!”, забуваючи, що лише гармонійне поєднання в політиці двох світових начал (Інь і Янь) здатне продукувати ефективну політику. Тому змушена визнати, що при всій достатньо короткій кадрово-управлінській лаві запасних, яка спостерігається в нинішній владі, ресурс жіночих організацій практично повністю ігнорується.
З іншого боку, а чи готовий жіночий рух в цілому до активнішого входження у владу, участі у виробленні комплексної програми соціального і економічного розвитку держави, суспільства, що враховує вищеназвані гендерні принципи? Упевнена, що ні, оскільки в самому жіночому русі відсутня консолідація і системність у виробленні його пріоритетів і цілей, шляхів їх реалізації. Але і це не останнє гальмо гармонійного розвитку нашої політичної системи на основі ефективної гендерної політики. Третім, на мій погляд, найістотнішим її гальмом є держава, точніше, явно дискримінаційна, недалекоглядна, сформована багатьма поколіннями система влади в країні на основі безумовного пріоритету в ній чоловічого начала. Недоліки його домінування особливо наочно виявляються нині, коли Україна знаходиться в найбільш важкому, перехідному періоді від однієї політичної системи до іншої.
Міфи і реальністьЗ роллю „лідера” у становленні і діяльності всеукраїнських жіночих громадських організацій ні Міністерство у справах молоді, сім`ї і спорту, ні Національна Рада жінок України не справляються. Тому що відсутнє головне - зацікавленість самої держави у використанні цього ресурсу. Звідси відсутність державних програм підтримки жіночих громадських організацій, системного наукового пошуку ідеологічних основ їх розвитку і діяльності.
Адже за прикладами далеко ходити не треба. Наші парламентарії, наприклад, постійні гості в Європарламенті, який країнам Євросоюзу в жовтні 2007 року порекомендував тільки на програми боротьби з насильством над дітьми і жінками, включити до бюджетів по 800 млн. євро. У бюджеті ж нашого міністерства відсутня навіть згадка про діяльність жіночих організацій, які своїми силами вирішують велику кількість дитячих, жіночих і сімейних проблем у державі. Ми захлинаючись рекламуємо майбутній єврочемпіонат з футболу, а де ж пропаганда титанічних зусиль жіночих організацій або хоч би обговорення і привертання уваги суспільства до їх специфічних проблем? Де пропаганда їх суспільної і соціальної місії і їх подвижницької роботи? Слова про сімейні цінності, культ жінки-матері у нас, на жаль, більше призначені для промовляння з високих трибун, ніж для реального життя. Більшість жіночих організацій існують за принципом „по своєму ліжку простягай ніжку”, тобто вони перебувають на самофінансуванні. В той же час не секрет, що для пропаганди своєї діяльності в ЗМІ треба мати достатні фінансові можливості. Як не крути, а ринок диктує свої умови.
За логікою жіночі організації не повинні нічого просити у держави. Вони повинні вимагати! Оскільки, піклуючись про жінок, їх повноцінну і активну участь в суспільному і політичному житті, держава піклується про своє майбутнє, про майбутні покоління своїх громадян, підвищення гармонійності і ефективності її внутрішньої і зовнішньої політики і, кінець кінцем, про свою національну безпеку. Мені, наприклад, образливо і сумно від того, що не наш президент, а Володимир Путін, перебуваючи біля керма держави, відзначив, що «відсутність слабкої статі в російській дипломатії може стати слабким місцем нашої зовнішньої політики». Додам, і не лише в зовнішній.
Держава повинна зрозуміти, що Україна - це не щось абстрактне і велике, а, в першу чергу, це держава кожного українця з його щоденними проблемами і сподіваннями. Відсутність системного державного підходу до жіночих проблем, їх активного підключення до суспільного і політичного життя робить політичний процес у країні негнучким, силовим і недалекоглядним. І, кінець кінцем, обертається для держави і суспільства постійними бюрократичними революціями, виборами меншого із лих або виборами без вибору. На жаль, у такій державі, як наголосила також російський політик Ірина Хакамада, «жінки-політики у нас з`являться реально тоді, коли проблеми влади не вирішуватимуться в лазні з горілкою, пивом і дівчатками». З іншого боку, як позбавитися цієї ганебної для політикуму традиції без широкої присутності в ньому жінок?..
Та все ж, підводячи підсумки сказаному, хочеться підкреслити: час, коли чоловіки правили світом, поступово змінюється у бік зростання політичної активності жінок. І це загальносвітова тенденція. В Україні хоч і з великими труднощами, поволі, але караван жіночого руху все-таки рухається вперед. Хай і з відставанням від вимог часу - прогресує і розвивається самостійно, без підтримки держави. Поки, на жаль, кількісно. Про це свідчить зростання кількості всеукраїнських жіночих організацій: У 1991 р. - 5, зараз близько 50. Тенденція в наявності. А значить, перспектива кожної конкретної жінки на особисту самореалізацію збільшується. Тим паче, що жінка може все, що чоловік повинен.
Ольга Катан, кандидат політичних наук, голова Всеукраїнської громадської організації „Жінки ХХІ століття”
