Жінка може все, що чоловік повинен

11:38, 01 липня 2008
Різне
2174 0

Доля шановної  Юлії Володимирівни значною мірою демонструє нам, що навіть висока посада не страхує жінку, а скоріше, сприяє якнайшвидшому потраплянню „під коток” чоловічого тиску...

Гендерна політика в Україні: проблеми і перспективи

Бути жінкою

Якщо запитати у кого-небудь з тих, хто читає зараз ці рядки, про їх асоціацію із словом „жінка”, то готова  закластися, що відповіді будуть майже прогнозовані. Одні скажуть „мати”, інші - „дружина”, треті пригадають щось сакраментальне некрасовське «коня на скаку остановит, в горящую избу войдет”. Для  четвертих асоціації зійдуться в крилатій німецькій  фразі „кітчен, кіндер, кірхен”. 

Чому у нас так сприймають жінку? Відповідь на це запитання, напевно, лежить в традиційній українській ментальності, коли жінка сприймається тільки виходячи зі свого основного призначення - матері, берегині, продовжувачки роду. Для більшості українських чоловіків жінка - хто завгодно з вище перерахованого,  тільки не рівний партнер,  колега і конкурент в роботі, громадській діяльності. Тому щонайменша спроба навіть  не здійснювати, а просто декларувати рівні права і  рівні можливості їх реалізації з сильною статтю  сприймається в штики чоловічого нерозуміння. А ті самотні особи, які на неї, як автор, сподобилися, ризикують бути звинуваченими в підтримці войовничого фемінізму.

І це, на жаль, світова тенденція. Досить сказати, що 96% світового капіталу знаходиться в чоловічих руках і лише 4% - в жіночих.

А чому  ти не у фраку?

На Вашому обличчі, шановний читачу, з`явилася скептична усмішка, типу, про що це вона говорить? І це в країні, де відразу після „помаранчевої революції” жінка злетіла на другу за вагою посаду в країні?  Поспішаю розчарувати - це, скоріше, приємне виключення в низці довгих закономірностей. Та і доля шановної  Юлії Володимирівни значною мірою демонструє нам, що навіть висока посада не страхує жінку, а скоріше, сприяє якнайшвидшому потраплянню „под коток” чоловічого тиску, сила якого наростає з геометричною прогресією пропорційно руху службовими (кар`єрними) сходами. Ситуація, скажімо, така, як в назві старої п`єси англійського драматурга Алана Мілсона „а чому це ти не у фраку?” Фрак можете замінити на „сукню”, „спідницю”, „джинси”  і  т.д. - згідно зі статтю і бажанням. І додатково це питання можна почути як від опонентів твоєї діяльності, так і від колишніх соратників, які ще зовсім недавно били себе кулаком у груди і публічно присягалися у повазі і підтримці твоїх прав.  Але давно стало аксіомою  те, що в публічному суспільному житті пошана і підтримка існують тільки тоді, коли співпадає їх величності інтереси. Знаю це зі свого досвіду 15-річної суспільно-політичної діяльності. 

Але не тільки і навіть не стільки сильна стать є джерелом такого ставлення до жінки, яка посміла переступити окреслені їй сучасним «домостроєм» рамки життєвих інтересів і цілей.

Жінки починають - і програють

Витоки своєї слабкості потрібно шукати, перш за все, в собі. У ставленні до гендерної політики, що сформувалося в жіночому співтоваристві, і розумінні її суті. Для  деяких лідерів громадських жіночих організацій жіночий рух найчастіше є трампліном у велику політику. А звідси  і результат, а точніше його відсутність. Останнього можна досягнути тільки тоді, коли кожна жінка - лідер дивитиметься на проблеми жіночого руху, як на частину особистого життя і рівноправну складову суспільного, у тому числі і політичного.

На жаль, багато  жінок - політиків не сприймають жіночий рух сьогодні, як свою основну опору, яка повинна сприяти їх зміцненню і зростанню у якості загальнонаціональних лідерів . Але якщо навіть жінка - політик ставиться до жіночого руху так, то що ж говорити про чоловіків-політиків?! Ті йдуть ще далі: коли розмова заходить, наприклад, про квотування місць для жінок у Верховній Раді, вони стверджують, що квота принижує жінку. Цим самим показують свою недалекоглядність, страх і непоінформованість у перевагах, які забезпечує політичним системам Європейських країн, квотний принцип приходу жінок до влади.

Я переконана, що тільки чітке законодавче регулювання, більш того, гарантоване жіноче представництво в органах влади всіх рівнів здатне забезпечити динамічне зростання всього суспільства, оскільки є велика кількість напрямів діяльності, де жінка не просто соціально корисна і необхідна, але навіть незамінна. І це не тільки соціальна сфера. Зараз дуже багато жінок України ведуть бізнес, часто залишаючись єдиним годувальником у родині. Дуже багато розумних жінок в науці, які мають  ступені докторів і кандидатів наук. Їх же ніхто і ніколи не зібрав і не зробив спроби порадитися з ними, з їх мудрістю, як змінити внутрішній устрій нашої країни, зробити життя гармонійнішим і духовнішим. Пора вже переосмислити наше буття і, врешті-решт, зрозуміти  помилковість деструктиву в суспільному житті і політиці,  нескінченних суперечок і взаємного цькування. А головне, шляхів і умов виходу зі стереотипів мислення, що провокують перманентну кризу в суспільстві.

Трохи теорії

Ніщо так не спотворює нашого мислення, як думки, які недодумують. Особливо це помітно відносно гендерної проблематики.

Був час, коли чоловіки правили світом. Тобто, згідно з Якобом Беме "андрогін" був одвічним станом людської ідентичності, і лише гріхопадіння поділило мир на дві статі.

Так з`явився розподіл людства на чоловіків і жінок - біологічна стать.

Проте падіння, яке відбулося один раз, не закінчилося. Падіння триває. Це виявляється в тому, що відбувається подальша диференціація людського роду на статевій основі. Що і привело до народження гендерної політики.

Тепер пригадаємо китайський знак «Дао», який ілюструє гендерну взаємодію чоловічого (Янь) і жіночого (Інь), - дві складові гармонійного союзу світових начал. Стародавня філософія Китаю розглядає вплив чоловічого і жіночого начал на всі без виключення явища внутрішнього світу і зовнішнього. З`ясувавши значення цих знаків, легко зрозуміти, що поділ на чоловіче і жіноче, або локальне і тотальне (гендерний принцип) - це природний алгоритм побудови і розвитку світу. 

На жаль, сучасні ідеології, в кращому разі, прагнуть «потрапити» в соціальний архетип (розігруючи ролі соціальних груп) або в якийсь загальнолюдський архетип (звертаючись до загальнолюдських цінностей). Але майже ніколи ідеології не резонують з гендерним архетипом, який враховує найфундаментальніші психологічні властивості етносу. Адже це позбавляє ідеології глибини і значно знижує ефективність їх дії.

Оскільки ми сьогодні безпосередньо вимушені займатися гендерною політикою, то нерозуміння того, що таке гендер, дуже сильно спотворює політику взагалі і робить будь-яку гендерну політику на основі плутаного розуміння - неефективною.

Нагадаю, що широке розуміння гендера припускає не тільки бінарні, але і одинарні гендери: наприклад, "діти", "пенсіонери", "інваліди", "студенти" та ін. При цьому стать - окремий випадок. Поки ми говоримо про поле, ми повинні неминуче говорити про їх правову рівність, яка теоретично і інституційно описується і досягається в політиці.

Коли ж ми говоримо про гендер, то ні про яку рівність гендерів мови бути не може в принципі. В цьому випадку "рівність прав" - помилковий критерій.

Жодна політика не зможе зрівняти права гендерів "діти" і "дорослі", але вона може компенсувати нерівність їх прав. Тобто тут повинно йтися не про реалізацію права на рівність, а права на справедливість.

Без осмислення цих нюансів неможливо правильно зрозуміти  основоположні, вироблені людством принципи в цій делікатній сфері.

Багато в чому і з цієї причини, за визначенням ООН, саме гендерні відносини (соціальні відносини між статями) нині виступають як одна з головних проблемних парадигм XXI століття. З вищесказаного виходить, що справжню рівність прав і свобод можна забезпечити тільки на основі визнання цінності кожної особи і представника кожної статі, створення умов для саморозвитку людини, якнайповнішої реалізації її творчого потенціалу і творчих здібностей, всестороннього розкриття сутнісних сил і дарувань, гармонійного поєднання в роботі, суспільній і політичній діяльності чоловічого і жіночого начал. Лише такий підхід дозволить кожному зробити повноцінний внесок у суспільний прогрес, максимально прискорити його розвиток. А не за рахунок формального зрівнювання в правах, наприклад, чоловіків і жінок, яке сьогодні стало темою незліченних анекдотів.

В України не жіноче начало

Громадські жіночі організації України вже зараз займаються у міру своїх можливостей вирішенням питань гендерної рівності, створення умов для якнайповнішої реалізації творчого потенціалу і творчих здібностей особистості. На превеликий жаль, прийнятий три роки тому Закон «Про гендерну рівність” (це важливий крок забезпечення жіночих громадських організацій додатковими важелями впливу) сьогодні не діє і немає конкретних шляхів  реалізації його основних положень, як і багато інших законодавчих актів у нашому політикумі. Звідси, як і завжди, ми маємо у Верховній Раді представництво жінок у межах 5%.

На  ленінське гасло „кожна куховарка повинна навчитися управляти державою” наші рідні українські чоловіки майже одноголосно відповідають „ні!”, забуваючи, що лише гармонійне поєднання в політиці двох світових начал (Інь і Янь) здатне продукувати ефективну політику. Тому змушена визнати, що при всій достатньо короткій кадрово-управлінській  лаві запасних, яка спостерігається в нинішній владі, ресурс жіночих організацій практично повністю ігнорується.

З іншого боку, а чи готовий жіночий рух в цілому до активнішого входження у владу, участі у виробленні  комплексної програми соціального і економічного розвитку держави, суспільства, що враховує вищеназвані гендерні принципи? Упевнена, що ні, оскільки в самому жіночому русі відсутня консолідація і системність у виробленні його пріоритетів і цілей, шляхів їх реалізації. Але і це не останнє гальмо гармонійного розвитку нашої політичної системи на основі ефективної гендерної політики. Третім, на мій погляд, найістотнішим її гальмом є держава, точніше, явно дискримінаційна, недалекоглядна, сформована багатьма поколіннями система влади в країні на основі безумовного пріоритету в ній чоловічого начала. Недоліки його домінування особливо наочно виявляються нині, коли Україна знаходиться в найбільш важкому, перехідному періоді від однієї політичної системи до іншої.

Міфи і реальність

З роллю „лідера” у становленні і діяльності всеукраїнських жіночих громадських організацій ні Міністерство у справах молоді, сім`ї і спорту, ні Національна Рада жінок України не справляються. Тому що відсутнє  головне - зацікавленість  самої держави у використанні цього ресурсу. Звідси відсутність державних програм підтримки  жіночих громадських  організацій, системного наукового пошуку ідеологічних основ їх розвитку і діяльності.

 Адже за прикладами далеко ходити не треба. Наші парламентарії, наприклад, постійні гості в Європарламенті, який країнам Євросоюзу в жовтні 2007 року порекомендував тільки на програми боротьби з насильством над дітьми і жінками,  включити до бюджетів по 800 млн. євро. У бюджеті ж нашого міністерства відсутня навіть згадка про діяльність  жіночих організацій, які своїми силами  вирішують велику кількість дитячих, жіночих і сімейних проблем у державі. Ми захлинаючись рекламуємо майбутній єврочемпіонат з футболу, а де ж пропаганда титанічних зусиль жіночих організацій або хоч би обговорення і привертання уваги суспільства до їх специфічних проблем?  Де пропаганда  їх суспільної і соціальної місії і їх подвижницької роботи? Слова про сімейні цінності, культ жінки-матері у нас, на жаль, більше призначені для промовляння з високих трибун, ніж для реального життя. Більшість жіночих організацій існують за принципом „по своєму ліжку простягай ніжку”, тобто вони перебувають на самофінансуванні. В той же час не секрет, що для пропаганди своєї діяльності в ЗМІ треба мати достатні фінансові можливості. Як не крути, а ринок диктує свої умови.

За логікою жіночі організації не повинні нічого просити у держави. Вони повинні  вимагати! Оскільки, піклуючись про жінок, їх повноцінну і активну участь в суспільному і політичному житті, держава піклується про своє майбутнє, про майбутні покоління своїх громадян, підвищення гармонійності і ефективності її внутрішньої і зовнішньої політики і, кінець кінцем, про свою національну безпеку. Мені, наприклад, образливо і сумно від того, що не наш президент, а Володимир Путін, перебуваючи біля керма держави, відзначив, що «відсутність слабкої статі в російській дипломатії може стати слабким місцем нашої зовнішньої політики». Додам, і не лише в зовнішній.

Держава повинна зрозуміти, що Україна - це не щось абстрактне і велике, а, в першу чергу, це держава кожного українця з його щоденними проблемами і сподіваннями. Відсутність системного державного підходу до жіночих проблем, їх активного підключення до суспільного і політичного життя робить політичний процес у країні негнучким, силовим і недалекоглядним. І, кінець кінцем, обертається для держави і суспільства  постійними бюрократичними революціями, виборами меншого із лих або виборами без вибору. На жаль, у такій державі, як наголосила також російський політик Ірина Хакамада, «жінки-політики у нас з`являться реально тоді, коли проблеми влади не вирішуватимуться в лазні з горілкою, пивом і дівчатками». З іншого боку, як позбавитися цієї ганебної для політикуму традиції без широкої присутності в ньому жінок?..

Та все ж, підводячи підсумки сказаному,  хочеться підкреслити: час, коли чоловіки правили світом, поступово змінюється у бік зростання політичної активності жінок. І це загальносвітова тенденція. В Україні хоч і з великими труднощами, поволі, але караван жіночого руху все-таки рухається вперед. Хай і з відставанням від вимог часу - прогресує і розвивається самостійно, без підтримки держави. Поки, на жаль, кількісно. Про це свідчить зростання кількості всеукраїнських жіночих організацій: У 1991 р. - 5, зараз близько 50. Тенденція в наявності. А значить, перспектива кожної конкретної жінки на особисту самореалізацію  збільшується. Тим паче, що жінка може все, що чоловік повинен.

 

Ольга Катан,  кандидат політичних наук, голова Всеукраїнської громадської організації „Жінки ХХІ століття”

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter