Наведіть лад з рекламою в метро і достатньо буде платити 1 гривню... За підвищену ціну проїзду нам все одно не зможуть забезпечити належної якості послуг...
Думка
Я ще можу стерпіти підвищення вартості поїздки в метро удвічі. Але одразу в чотири рази – аж до 2 гривень – ну, це вже занадто. Обурення – перше відчуття від цієї звістки, дарма що я вже ...надцять років щомісяця купую проїзний квиток. Й отже, листопад ще їздитиму за старими тарифами.
Я люблю і дуже пишаюся найкращим для мене метро у світі. Хочу, щоб потяги були справними, а працівники отримували зарплату, гідну їхньої підземній роботі.
Але зараз не можу позбутися відчуття, що за рахунок пасажирів міська влада вкотре намагається розв’язати ті проблеми, які мають розв’язуватися іншими методами й за рахунок інших рішень. Не можу позбутися відчуття, що замість наведення порядку з доходами й витратами метрополітену (від реклами, оренди тощо) міська влада обрала найпростіший шлях – збільшити ціну за проїзд.
Те, що найперше впадає у вічі, – пасажиропотік і реклама. Та наведіть лад з розцінками на рекламу в метро і з використанням доходів від неї, і я впевнена, що 1 гривня – буде найбільш оптимальною цифрою. Усі інші витрати перекриються від впорядкованих рекламних джерел.
Я згодна платити гривню за поїздку в метро, але вимагаю, щоб у метро навели порядок з рекламою. Скоротіть її обсяги настільки, щоб пасажири почувалися психологічно комфортно в транспорті.
Усі ж вагони заліплені рекламками ззовні й зсередини – і ніхто не питається, чи хоче пасажир, аби на його нервову систему звалювалась просто лавина нав’язливої непотрібної інформації.
Окремо скажу про естетичний та історико-культурний бік справи. Замислимось: столичне метро через два роки відзначить піввіковий ювілей – саме 6 листопада 1960 року було відкрито першу ділянку Святошино-Броварської лінії з п’ятьма станціями – „Вокзальна”, „Університет”, „Хрещатик”, „Арсенальна” та „Дніпро”. Тобто, щонайменше ці п’ять станцій уже можна віднести до історичної спадщини міста, з усіма відповідними наслідками щодо збереження їхнього первісного вигляду.
Мені шкода, але ми, кияни, “програли” наше метро ще з десяток років тому, коли на ескалаторах центральних станцій якийсь розумник замінив вишукані світильники-свічки з коронами під бронзу на мінімалістично неестетичні лайт-бокси. Некрасиво, але вигідно – дуже зручно розміщати рекламу, “косити” грошенята. Кияни між собою пообурювалися, та й по всьому...
Зараз опаскуджуються центральні станції метрополітену, краса і гордість міста – вони будувались у ті часі, коли на їх оздоблення йшли дорогі натуральні матеріали, над проектами працювали відомі архітектори та скульптори.
Почитаймо, що пише сайт Київського метрополітену про деякі зі станцій:
„Хрещатик” – центральна станція міста, автори звернулися до джерел українського мистецтва. Мармурові пілони з яскравими вставками з майоліки передають національний колорит...
“Університет” – одна з найкращих станцій у Києві. Облицювання пілонів рожевим мармуром з білим декоративним орнаментом з гіпсу, карнизи з литого скла та освітлення за ними, складний візерунок на підлозі роблять цю станцію надзвичайно привабливою...
“Театральна” (колишня “Ленінська”) станція досить монументальна. Для її облицювання були відкриті кар’єри Лезниківського граніту, що вже давно були закриті для розробки. Монументальність трохи пом’якшують колійні стіни з білого мармуру під флорентійську мозаїку...
“Станція Площа Льва Толстого” – облицювання білим мармуром пілонів повторює лінію конструкції, яку підкреслює і замкнута стрічка з анодованого під бронзу алюмінію. Бра й світильники, стилізовані під підсвічники, створюють атмосферу першого балу Наташі Ростової... (Зараз Наташа Ростова могла б на цій станції швиденько обрати собі потрібну марку дезодоранту чи омолоджувального крему).
“Золоті ворота”. Станція вийшла вдалою завдяки використанню лекального мармуру у великій кількості, облицюванню склепіння сотнями метрів художньої мозаїки та використанню бронзових люстр високої художньої цінності. Розташована станція поруч з відомим пам’ятником „Золоті ворота”. Архітектурно-художнє оформлення станції вирішено, виходячи з історичної значимості. Характерною ознакою культових споруд того часу були арка та склепіння. Ці традиційні методи було покладено в основу ідейно-художнього рішення будови станції. Високомистецька мозаїка, люстри та бра сприймаються як завершений твір...
І на що перетворилися нині “витвори мистецтва”? Не думаю, що на стінах Золотих воріт сотні років тому висіли плакати з рекламою модних бутіків, косметики, коштовностей чи інших товарів ширвжитку.
...Як на мене, тут є ще один аспект. Під час фінансової кризи нав’язлива реклама з розряду “купи-придбай” для багатьох учасників пасажиропотоку стане додатковим подразником і нагадуванням про їхню... фінансову неспроможність. Про те, чого вони не можуть собі дозволити.
І насамкінець... За підвищену ціну проїзду нам все одно не зможуть забезпечити належну якість послуг, комфортності перевезень. Скажімо, якщо на залізниці я хочу їхати комфортніше, то купую дорожчий квиток. Але чи зможе метрополітен за 2 гривні забезпечити мені з 1 листопада комфортний проїзд? Без тисняви у переповнених вагонах, без штовханини на перонах та на ескалаторах, без торгашів у переходах до метро. Стовідсотково переконана – з 1 листопада зміниться лише вартість проїзду. Усе решта – буде на ті ж самі 50 копійок.
Отже, я сплачую і згодна сплачувати за проїзд більше – але за такі поїздки – не більше як одну гривню. Я справедливо хочу, аби послуга відповідала всім тим вимогам, які я виставляю до неї. За всіх інших умов те, що нам пропонують, це монопольне нав’язування послуги неналежної якості.
Коли якість проїзду в метро дотягне до 2 гривень – хай буде 2 гривні. А поки що це занадто...
До речі, це стосується й інших видів міського транспорту.
Тетяна, м. Київ
