На п`яту колону в Україні будь-які прояви національного підйому завжди діяли, як червона ганчірка на бика... Реальних загроз українській державності з боку сусідів стає все більше...Виборча кампанія-2010 вирує на повну силу, наче епідемія, косить залишки тих, чий здоровий глузд ще витримує залпи телевізійного популізму. Вона проходить на тлі кризи і тотального розчарування у спроможності політиків на щось більше, ніж порожнє базікання і нескінченні сварки. Зомбування і політтехнологічні ігри - ось у яких умовах ми вибираємо главу держави. Більшість кандидатів у президенти вибрали шлях тотальної зачистки свідомості - «татуювання» гасел на звивини виборця відбувається щодня, щохвилини.
Електорат годують технологічним супом швидкого приготування - смачно пахне, шкідливо для здоров`я, шлунок відчуває штучну ситість. Український виборець звикає споживати «пережоване». Віртуальна дійсність, яку створюють політики-популісти, розм`якшує мозок, випалює логіку, вимиває зі свідомості останнє бажання думати і робити.
Основні кандидати, які, за даними соцопитувань, мають хороші шанси на вихід у другий тур, зробили ставку саме на такий стиль ведення кампанії. Вони не хочуть (або не можуть?) оперувати ідеями і сенсами, пояснювати важливість вибору і відповідальність за нього. Вони обрали метод підміни понять, лобової реклами і дезорієнтації виборця.
У суцільному хаосі людська свідомість намагається втриматися, вхопившись за щось справжнє - не за напівфабрикати рекламних слоганів (а політичні гасла все більше нагадують стилістику промо-кампаній прального порошку), а за реальні справи, справжні досягнення, досяжні перспективи.
Втім, час до 17 січня ще є, ще можна уникнути неприємного вибору між поганим і найгіршим. Для цього потрібно спробувати бути об`єктивними настільки, наскільки це можливо. Для цього потрібно подивитися назад і проаналізувати, що відбулося в країні з часу останніх президентських виборів.
Одна з найсерйозніших загроз для України на даному етапі - це можливість отримати неукраїнського Президента. Не україноцентричного, не українського за своєю сутністю. Це - суворий вирок для незалежної України.
У голову приходить єдиний приклад національно відповідального лідера серед нинішніх кандидатів - це діючий глава держави Віктор Ющенко. Вже досить довгий час він терпляче пояснює, куди і чому ми повинні рухатися, не вдаючись до гучних гасел і порожніх обіцянок.
Фактично, тільки Віктор Ющенко серед основних завдань розвитку української держави бачить просування до демократії європейського зразка і відродження історичної пам`яті українського народу. Схоже, він так і залишається єдиним серед кандидатів, у кого є принципове переконання - рухатися потрібно в європейському і євроатлантичному напрямку.
Дехто звик глузувати з Ющенка за його «зайве» захоплення історичним минулим. На численну «п`яту колону» в Україні будь-які прояви національного підйому завжди діяли, як червона ганчірка на бика. Але хіба увага до теми Голодомору, відродження історичних святинь на зразок Батурина, і заснування такого, без перебільшення, важливого культурного об`єкту, як «Мистецький Арсенал», не були потрібні нації? З яких це пір українці стали так легко витирати ноги об пам`ять своїх виморених голодом предків?
Тверда патріотична позиція Ющенка, переконаного в тому, що держави повинна мати здорову гордість, як протидію агресивному геополітичному середовищу, не може не викликати прогнозовану ненависть у ворогів української державності. У нинішніх умовах, реальних загроз українській державності з боку сусідів стає все більше - постійні проблеми з кордонами, тотальна інформаційна війна, реальні територіальні претензії і неприхована підтримка вітчизняних політичних сил з-за кордону.
Тимошенко і Янукович - плоть від плоті політичні бізнесмени. Важко уявити президента Януковича зі своєю першою леді на відкритті українського центру мистецтв, так само важко уявити на цьому місці президента Тимошенко, хіба що акція буде перетворена на гламурну вечірку, прикрашену національними орнаментами.
Послідовним зміцненням національної свідомості українців, у тому числі й шляхом відновлення історичної і культурної пам`яті, займався тільки Ющенко, і саме він виглядає в цій ролі абсолютно природно.
Ось і виходить, що Ющенко - єдиний серед кандидатів, якого можна назвати справжнім захисником національних інтересів країни. Не допустити повернення України до статусу «колоніальної території» Москви - для нього справа честі. Віктор Ющенко поступово втілює ідеї і сенси, близькі на рівні підсвідомості. Їх коріння в іншому вимірюванні, ніж те, до якого звикло суспільство споживання. Рух «додому, до Європи» - це по-справжньому державницька позиція, у якої немає життєздатної альтернативи.
З іншого боку, не маючи гідної аргументації у відповідь, головні опоненти Ющенка намагаються за допомогою технологій замкнути його в коло національної риторики, вибравши своєю головною тему «професійне» управління економікою. Але чи виграють вони порівняння з діючим президентом у цій сфері?
І Тимошенко, і Янукович, і Ющенко свого часу займали посаду прем`єр-міністра. Конкретні приклади свідчать - найбільш успішним на цій посаді був нинішній Президент. Прем`єрові Ющенку вдалося врятувати Україну від дефолту, зламати ганебну практику бартерних схем, зменшити тенізацію економіки, відновити нормальні грошові відносини і почати кредитування села. Зрештою, українська економіка досі базується на закладеному ним фундаменті, хоча останнім часом її істотно пошарпала криза, а ще більше - нинішні антикризові менеджери.
Конкретні цифри свідчать - роки президентства Ющенка були найбільш плідними і благополучними за весь період незалежності - за останні роки Україна демонструвала значне зростання економіки й виражену соціальну спрямованість.
Ющенкові вдалося стати по-справжньому ефективним Президентом. За останні п`ять років пройшли двоє парламентських виборів і, за всіми оцінками, їх визнали вільними і чесними. Високий рівень свободи слова в Україні відзначають усі міжнародні інституції. Дійшло до того, що багато хто навіть називає її «надмірною». Але свобода слова або є, або її немає зовсім. Все інше - наслідки звикання до неї.
Те саме стосується й шляху до європейської і євроатлантичної інтеграції. Невже такий складний шлях держава повинна була пройти ідеально, обійшовши всі вибоїни і кювети? Ті, хто кивають у бік Східної Європи з її швидкими темпами розвитку, повинні зрозуміти, що українці просто не встигли змінитися ментально. У цьому наша характерна риса - легше пристосуватися до системи, а не починати міняти систему з себе.
Врешті-решт, краще, відсторонившись від популізму, політичних страшилок і навколовладних інтриг, оперувати виключно цифрами.
Діючому Президентові закидають, що обіцянки Майдану так і не були виконані. Що ж відповідає на це суха статистика? Виявляється, програма Президента «Десять кроків назустріч людям» була виконана майже на 100 відсотків. При президентстві Ющенка надходження до Державного бюджету виросли з 90 мільярдів гривень у 2004 році до більше 220 мільярдів - сьогодні. Об`єми зовнішньої торгівлі в 2005-2008 роках виросли в 2,2 раза - до $152,5 млрд., зокрема експорту - на 95%. Незважаючи на політичні розбіжності, товарообіг між Україною і Росією виріс майже удвічі - до 35,15 млрд. дол. у 2008 році. Середня заробітна плата в Україні зросла більш ніж у два рази і вже перевищила 2000 грн. Середня пенсія виросла майже в п`ять разів. За роки президентства Ющенком було створено 3,6 млн. нових робочих місць. Президент ініціював збільшення допомоги матерям при народженні дитини (на першу дитину - 12240 гривень, на другу - 25000 гривень, на третю і наступну дитину - 50000 гривень), що переламало демографічну ситуацію в країні - народжуваність різко пішла вгору. За ініціативою Президента України український бізнес вклав сотні мільйонів у соціальні проекти - зокрема, проекти допомоги дітям. Завдяки принциповій позиції Ющенка було почато реформування української армії і виведено військовий контингент з Іраку.
Тоді як Янукович з Тимошенко заледве не схрестили вужа з їжаком і не відібрали у народу можливість обирати Главу держави, Президент запропонував конституційну реформу, в результаті якої конфлікт між гілками влади буде ліквідовано. Більшість адекватних людей розуміють, що в першу чергу потрібно прибрати конфліктні точки в повноваженнях гілок влади, які приводять до колективної безвідповідальності, - і взаємодія в механізмі державної машини значно покращиться.
Саме цей проект вперше в українській історії дістав схвальну оцінку європейської співдружності. Президентські зміни до Конституції дають чітку відповідь, хто і за що відповідає в державі. Безумовно, один з ключових і найважливіших принципів Конституції Ющенка - децентралізація влади. Центральні органи влади повинні поділитися ресурсами і повноваженнями з владою на місцях.
Посилене місцеве самоврядування на новій територіальній основі зробить владу не тільки ближчою і доступнішою людям, але й більш контрольованою з боку суспільства, а місцеві бюджети формуватимуться і використовуватимуться виключно на місцях. Конституція Ющенка розширює народовладдя через референдуми, упроваджуючи цей механізм не тільки на всеукраїнському рівні, але й на місцевому. Вирішення багатьох суперечливих питань також відбуватиметься на референдумі.
Грунтовна конституційна реформа, яку збирається провести Президент, а також ціла низка нових ініціатив у рамках програми «Вільна, справедлива й сильна Україна» свідчить про те, що Ющенко бачить серйозну перспективу в продовженні своєї політичної кар`єри. Тому що незалежна і могутня Україна - найкраща перспектива для кожного патріота.
Сергій Дудка, політолог
