У Москві знову вибухи й знову гинуть люди. Трагедія для десятків, якщо не сотень, сімей, страх і паніка для москвичів і – широкі можливості для влади…
Коли щось подібне стається в цивілізованій країні, воно там сприймається як нещастя, трагедія. А ще є сигналом для спецслужб щодо необхідності поліпшити роботу на випередження: виявляти й знешкоджувати, але тихо й непомітно – щоб обиватель нічого й не помітив.
У Росії такі акції мають зовсім інший ефект і завжди позначаються на внутрішній політиці.
Насамперед, це чудовий привід перетрясти кадри в гебешному стані. А головне – розпочати наступ широким фронтом на ворогів, закрутити гайки й покласти край усіляким проявам свободолюбія серед російського народу.
Ми не знаємо, що там відбулося насправді, як вибухнули ті вагони в метро і чи були там терористи-смертники, про яких заявляє російська влада. Але нам достеменно відомо, що в Москві на цьому тижні готувалися акції протесту на кшталт калінінградських – проти підвищення цін на житлово-комунальні послуги. У Калінінграді «комунальні» акції вилилися в небачений досі виступ проти путінського режиму. Останнім часом громадянське життя в Росії помітно пожвавішало. Невдоволення режимом стає дедалі явним і може врешті-решт набути якихось організованих форм.
Чи зайве додавати, що після понеділкових вибухів ніяких акцій допущено не буде?
З того, як розгортатимуться події далі, можна отримати непрямі свідчення – що насправді стояло за цими терористичними актами.
Якщо помітним буде посилення позицій президента Медведєва, то не виключено, що й справді, Путін втрачає контроль за чеченцями й ситуацією взагалі. Це означає, що московські теракти від 29 березня, виникли стихійно, так би мовити, «природним» шляхом, як елемент боротьби – як її розуміють учасники сторони, що їх організувала.
Якщо ж посилюватиметься Володимир Володимирович Путін і ми почуємо вимоги трудового народу повернути йому президентську владу (наприклад, шляхом проведення дострокових виборів), – тоді не все так просто… Москвичі ще не забули вибухів десятилітньої давності, які сприяли приходу Путіна до влади...
Чи допоможе антитерористичний популізм удруге?
Можемо також припустити, що владі набрид маріонетковий лідер Чечні Кадиров з його примхами й непомірними апетитами. Це, звісно, не може бути головним мотивом «терористичної вакханалії», а так – додатковим її «плюсом». Кадирову можна пред’явити претензію – що не контролює ситуацію, а отже, не може бути президентом бунтарської республіки.
А ще слід очікувати нового посилення ксенофобії та нетерпимості до «чужинців» у середовищі самих росіян.
Зате сьогодні Росія в центрі уваги світових ЗМІ. Це для неї шанс хоч якимось боком стати в ряд «сильних» і демократичних держав світу, для яких боротьба з тероризмом – не показушна клоунада, не «сортіромочіння» і не елемент бійки за престол. А політична реальність, що постала на ґрунті протистояння двох світів.
Оксана Охрімчук, Москва – Київ
