Неділя,
20 серпня 2017
Наші спільноти

Про 1 травня, 8 березня та інше…

Я пам`ятаю, в перші роки перебудови наші газети передрукували карикатуру: йдуть три породисті пси з медалями і підпис: у Радянському Союзі кожен собака має своє свято. Грубо, але не позбавлено рації...

За що я поважаю галичан, так це за те, що в радянські часи на травневі свята вони завжди їздили садити картоплю. Вони не те, щоб демонстративно ігнорували це «совітське» свято, вони  щиро не розуміли  його суті і прагнули ефективно для сім`ї використовувати ці вихідні.

Коли у нас на травневі свята випадають вихідні, я хоча і люблю що-небудь посвяткувати, але дивуюся. Країна переживає спад, наступного року нас чекає двопроцентне зростання ВВП, що в перекладі з економічної мови, означає якщо не повний економічний відстій, то його серйозні ознаки, але трудящих це не цікавить - у нас державні святкування (і бюджет, ну майже «бездефіцитний»).  Мені здається, що за всю недовгу  історію нашої країни у наших властей поки не сформовано політики, якою повинна бути система державних свят, чи повинні туди входити церковні свята домінуючих в країні релігій, скільки вихідних «відпускати» на ці свята, чи брати місцевим і центральним структурам влади  участь в святкуваннях.

А відтак виходить чехарда. Безтолкова, якщо говорити про економічну доцільність, шкідлива, якщо говорити про формування світогляду і культури народу. Свого часу влада махнула рукою і подарувала народу вихідний на 7 листопада. Ніяк на дійду, не тільки що святкуємо, але і коли святкувати перестанемо, народ-то звик. Гаразд, не можемо ми відмінити 8 березня, ну звикли наші жінки-пенсіонерки одержувати цього дня свої духи, цукерки і носові хустинки, що поробиш? Дарувати їм це все потрібно, але навіщо саме свято культивувати? Раз вже є вихідний, який не можна із зрозумілих причин відмінити, давайте зробимо глибокий, не поверхневий  екскурс в історію свята і ознаменуємо його серією публікацій богословів, всіх, (підкреслюю, всіх) християнських церков, як вони до восьмого березня ставляться. Адже так формується ставлення молоді до свят. З абсолютною упевненістю можу сказати, що більшість віруючих християн з радістю пожертвувала б переважно ось цими пострадянськими святкуваннями заради можливості вихідних в останні дні страсного тижня і перші кілька днів після Великодня. А тим, хто Великдень не святкує, але звик відпочивати на травневі, все одно коли - тижнем раніше або тижнем пізніше - їхати до Єгипту або Туреччини. Адже у всьому хрещеному світі узаконені Різдвяні і Пасхальні канікули - це непорушна традиція, яка, пробачте за банальність, теж чинник єднання нації. Справедливості ради треба відзначити, з Різдвяними ніби розібралися. Віктор Андрійович  Ющенко різдвяні канікули народу цього року подарував по повній, за що йому велике спасибі.

Так, окремої розмови заслуговує 9 травня. Я була і залишаюся прихильницею того, що це «радість із сльозами на очах».  І не зважаючи на все, що ми знаємо з книжок біглого ГРУ-шника Віктора Суворова, ми повинні поминати наших солдатів, ходити на мітинги, носити  квіти до їх пам`ятників і поздоровляти всіх, хто був на цій війні хоча б один день.  

Я пам`ятаю, в перші роки перебудови наші газети передрукували карикатуру: йдуть три породисті пси з медалями і підпис: у Радянському Союзі кожен собака має своє свято. Грубо, але не позбавлено рації. Давайте, пам`ятати цю карикатуру, щоб під час тривалих травневих вихідних стимулювати своє бажання потрудитися.

А поки з 1 травня, з днем трудящих! Смачних вам шашликів і гарної погоди.

Лана Самохвалова 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Читайте також
Новини партнерів
loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку