Люби і знай свій рідний край...Чи відомо вам, хто такі шибаї на Слобожанщині (мабуть, від російського «сшибать деньгу»)?
Це міські скупники худоби у населення. Купують лейкозну корову, у найближчій лісосмузі ріжуть, м`ясо забирають для продажу на базарах Харкова, Сум, Полтави та ін., все інше кидають.
В одного знаменитого шарлатана-француза (чи іспанця?) є шедевр: корова з розпореним черевом. Недавно вона – стараннями найпихатішого, але й найпростодушнішого з українських меценатів – виставлялася в Києві. Від неї нікуди було сховатися: підвішена до стелі, впадала в очі з усіх боків, залишалося тільки бігти із залу. Правда, на ній не було мух, і вона, оброблена формаліном, не смерділа. Щось схоже я щойно побачив у лісі біля своєї садиби. Гора сизих кишок, коричневий, туго лискучий пласт печінки, величезний глек сичуга, шматки шкіри, рогами в землю – голова з вухами, в яких повзали перші лісові переробники. Стояв сильний, але не гидкий, скоріше по домашньому ситний запах хліва: різали, мабуть, якусь годину тому.
Це можна побачити і в сквері біля клубу, і в яру на околиці. Зіштовхують з високого берега в річку, спихають у ставки. Це – масове явище, як написали би в газетах, якби вони відповідали своїй назві. Це таке ж масове явище, як і лейкоз, сказали б по ТБ, якби і воно... Так було при Кучмі і при Ющенку, так і при конкретних пацанах, незважаючи на всю їх конкретність.
Мова, до речі, йде про місцевість, недавно оголошену Гетьманським заповідником. Відповідна урядова постанова забороняє тут, на безрозмірному, треба наголосити, просторі: щось тисяч 300 га, – забороняє будь-яку господарську діяльність, та навіть будь-яку присутність двоногих у лісах і луках, на річках та інших водоймищах – терпить тільки садиби і городи місцевих жителів. Але поширюватися про це означало б мимоволі викликати думку, що в звичайній місцевості відкриті скотомогильники були б терпимішими.
Йде і виховання нових шибаїв. Днем раніше бачив, як до лісу прямував контингент дитячого табору. Світленькі першокласники з голими ручками і ніжками, з ними дві тріскотливі молодиці. Не встиг сказати їм, що недавно звідти виніс під коліном величезного кліща... Після дітвори, якраз на тій поляні, де через добу з`явиться туша, залишився розсип цукеркових обгорток і м`яких пляшок. Світова історична закономірність: чим бідніше населення, тим більше грошей воно викидає на підсолоджену, не придатну до вживання воду і тим більше сміття залишає після себе на природі.
Куди дивляться власті Харківської, Сумської, Полтавської та ін. областей? Куди дивиться ментовська дрібнота (адже хабар, здавалося б, сам іде в руки)? Куди дивиться Російська православна церква Московського патріархату, один із храмів якої прямо перед моїм вікном? Куди дивляться найспритніші в світі харківські баптисти? Дурніше за ці питання може бути тільки одне: куди дивиться населення?
– А що ти зробиш, – говорить воно мляво, без питальної інтонації. – Відома справа, посмердить трохи. Але черви і ворони впораються...
Сільгоспінтелігенція додає:
– Органіка.
До того місця в лісі метрів 150, але я про всяк випадок скосив біля двору траву – тепер пахне сіном.
Скільки не ворожи, в якому ж усе-таки столітті знаходиться твій народ, додумуєшся до одного й того самого: немає у тебе іншого. Правда, в іншому народі таких шибаїв лінчували би – теж пахло би не гвоздикою.
Анатолій Стріляний Коментарі
