«Президент Віктор Ющенко і прем`єр-міністр Віктор Янукович вийшли з Секретаріату. Червоною доріжкою спустилися до чорного мерседеса прем`єра. Потиснули один одному руки і поцілувалися», - повідомили стрічки новин, розповідаючи про те, що Янукович і Ющенко домовилися. Все це дуже добре, бо поцілунки дорослих дядьків – до миру, це я вам точно кажу. І, думаю, кожен, кому вдалося хапнути в своєму житті шматочок соціалізму, погодиться зі мною.
Чого тільки вартував Леонід Брежнєв, котрий смачно цілувався з кожним охочим до того ж самого лідером. Можна, звичайно, сміятися над цим, але у той час на земній кулі панували мир і спокій. Були там різні ольстери з ліванами, але це так, скоріше, як виняток. Зате і Югославія спокійно спала, і в Іраку дітвора ночами не здригалася, і вірменин мирно торгував «апельсіни» поряд з азербайджанцем, і Бронзовий солдат спокійно собі лежав. А вся річ у тім, що цілувалися багато.
Один мій знайомий старший лейтенант, "мальчик молодой", знічев`я узяв та і викорчував у себе в роті дідівщину як явище. Там у нього багато різних ноу-хау було застосовано, але головне, напевно, полягало в тому, що якщо хтось з його солдатів сварився (а сварилися у внутрішніх військах, самі розумієте, не для того, щоб носи цілими були), він збирав опонентів у клубі. Після цього кожен з них висловлював один одному претензії, розбиралися, хто має рацію, хто немає, на словах, звичайно. Після чого слідувало вибачення, солдати просили один в одного прощення. Ні, може, ти ще й не пробачаєш по-справжньому, але вже говориш про це, тиснеш руку, обнімаєшся з ним, цілуєшся. І ось результат: у багатьох з цих солдатів на щоках з`являлися сльози. Такі ж традиції панували в середньовічних монастирях.
А пам`ятаєте Путіна, який раз і - чмокнув хлопчика в живіт. Нам-то, простим смертним, невідомо, що за цим стояло, але в світлі сьогоднішніх подій я мимоволі думаю, що президент дружньої Росії відціловував в той момент черговий теракт в московському переході або ще щось в цьому роді.
Цілуватися треба! Лікарі прописують поцілунки для поліпшення здоров`я, а для сьогоднішньої України це просто політична необхідність. І хай російськомовний південно-східний «чмок» зійдеться із західно-українським «цьомом» на щоках обох Вікторів.
Правда, є одна невелика - буквально кавова - ложечка дьогтю в цій величезній цистерні травневого меду (користуючись нагодою, передаю привіт Віктору Андрійовичеві!). На жаль, я бачу, як піднімають голови супротивники поцілунків, якими обмінюються Ющенко і Янукович. Це, перш за все, представники різної політичної дрібноти, яка зі своїм рейтингом зможе пройти хіба що до парламенту славного, але далекого міста Бобруйська. Річ у тому, що все в Україні йде до двопартійної системи. І скоро, за великим рахунком, в політикумі залишиться тільки дві партії – помаранчеві і біло-голубі. При цьому, хто складатиме кістяк перших – нашоукраїнці чи бютівці – значення не має, рівно, як не має значення те, чи розчиняться в ПР червоні і малинові. Коаліція і опозиція, карлісты і христиноси, біла і червона троянди, консерватори і ліберали, демократи і республіканці, араби і євреї, ян-інь, врешті-решт. Все влаштовано так.
До речі, коли Леонід Ілліч Брежнєв роздаровував свої фірмові поцілунки направо і наліво, існував двополярний світ. Власне, поцілунками він його, схоже, і створював. І кожна бананова країна у всьому світі повинна була визначитися, чиїми сучими синами вважати себе: нашими або комуністичними. Тепер же в Україні кожна бананова партія також буде поставлена перед подібним вибором: бути біло-голубими або помаранчевими. Сьогодні обидва Віктори стануть володарями електорату, що віддавав свої душі різного роду політичному непорозумінню на зразок ПСПУ, Партії Зелених, "Віче", «Ми» і іншим. От чому прем`єр і Президент такі щасливі. Скажіть, як же їм не цілуватися? Тим більше для поцілунку потрібні тільки двоє. Вони у нас є: це два Віктори.
Андрій Камєнський
