Політичні експерти вже давно обговорюють так званий «комплекс Майдану», притаманний Партії регіонів у цілому та Віктору Януковичу зокрема. Насправді ж за останні п’ять років цей комплекс перетворився на «київський». Заради справедливості, варто відзначити, що й самі кияни іноді не можуть самі себе зрозуміти – дворазова перемога Леоніда Черновецького є цьому найкращим свідченням. Можливо, саме тому в очікуванні якоїсь чергової екстравагантної «витівки» мешканців столиці, під час «тріумфальної ходи» нової влади містами та селами країни рік тому, у Києві було обрано окрему стратегію, яку умовно можна назвати «в обхід» (адже саме так йдуть справжні герої).
Спочатку схема працювала бездоганно – було призначено першого заступника, який перебрав на себе управління містом, а потім і сам мер загубився десь на просторах нашої прекрасної планети. Потім Олександра Попова було призначено новим головою КМДА та скасовано райони. Здавалося б, нова вертикаль влади запрацювала і в столиці. Тепер в умовах ефекту кредиту довіри до нової влади та тотальної розгубленості опозиції можна призначати нові вибори. Немає жодного сумніву, що переважна більшість киян, які налаштовані на відставку мера та нові вибори (ця цифра вже достатньо давно коливається в межах приблизно 80%), підтримали б такий крок.
Але ось тут і зіграв свою роль «комплекс Києва». І столична, і центральна влада просто злякалися непередбачуваності киян і вирішили максимально зберігати status quo, який можна назвати «ні війни, ні миру».
І все було б добре, якби не одне «але» – у цих умовах владі в Києві був потрібний не стільки господарник (ці функції мають виконувати профільні заступники), скільки ефективний політик. Олександр Попов такої вправності ще не набув. Останній день березня в Київраді це яскраво підтвердив.
Про це свідчить ціла низка факторів. По-перше, повна відсутність роботи з депутатським корпусом, на що вже встигли вказати майже усі політичні експерти. І справа не лише в показовому пленарному засіданні 31 березня, де Довгий продемонстрував, що може контролювати більшість в Київраді, а й у повсякденій роботі, коли навіть фракція Партії регіонів до підтримки проектів КМДА не залучена.
По-друге, спроби «в сліпу» використати у своїх інтересах опозицію. Зрозуміти цей хід можна, але не можна викривати представників більшості, а потім розраховувати на їх голоси. Тож цей прийом вийшов боком самому голові КМДА.
Попов розкрив справжню «скриньку Пандори» – пообіцяв назвати імена усіх, хто отримав від Леоніда Черновецького київську землю чи нерухомість. Цей хід відкриває просто безмежне поле для політичного маневру. Фактично Попов перевів цей процес із законного русла у популістську політичну площину: тепер якщо сам голова КМДА не виконає своєї обіцянки, за нього це зробить опозиція. І спростувати її буде майже неможливо. Про те, що це добре розуміють в Партії регіонів, дуже промовисто свідчить голосування фракції щодо недовіри Довгому.
По-третє, під час звіту пан Попов виявився абсолютно не готовим до гострих і незручних запитань, зокрема в частині стану та перспектив міського господарства. Це свідчить про те, що виступ Попова планувався як політичний.
У цій ситуації Довгий, який ще зранку і на початку засідання підкреслював необхідність діалогу з виконавчою владою і з десяток разів попрохав залу бути не емоційною, а конструктивною, у відповідь на неприховану нечемність, був змушений миттєво відреагувати. І ще й як… Навіть «муніципальний аксакал» Олександр Омельченко тут таки назвав відповідь Довгого виступом “справжнього мера”, хоч і підкреслив, що перебирати таку функцію йому можливо ще й зарано. Окрім того, Омельченко, як легендарний дід Панас перед діточками неквапливо та дуже детально дав відповіді депутатам на усі вічні питання: і «хто винний», і «що робити», і «в чому сенс життя», фактично підвів до логічного висновку, а саме: в Київраді формалізувався лідер в особі її секретаря, який може стати ідеологом і нового передвиборчого об’єднання.
Тож якщо голова КМДА своїм виступом показав, що роботу з Київрадою він планує побудувати на звинуваченнях і критиці – він зробив величезну помилку. Після останньої сесії будь-яка спільна результативна робота з адміністрацією може бути поставлена під сумнів.
Натомість Довгий апелював не тільки до усім відомих і, здавалося б, банальних демократичних аксіом, а й до почуття власної гідності депутатів та реальної ситуації у відносинах між двома гілками київської влади, коли окремі чиновники виконавчого органу взагалі у своїх рішеннях чи діях ігнорують Київраду. І він, на відміну від Попова, апелював до співпраці, а не до конфронтації. Тож не дивно, що політичні експерти відзначили перемогу саме пана Довгого. За словами політолога Володимира Фесенка, різка критика з боку Попова була швидше PR-акцією, в результаті якої виграв секретар Київради Олесь Довгий. «Він знову переграв усіх. Тобто, незважаючи на свою молодість, він як політик виявився дуже досвідченим інтриганом і майстром кулуарної гри», – зазначив політолог.
До речі, пару слів варто сказати і про прокурора. Справа в тому, що голова КМДА своєю імпульсивністю суттєво знівелював у Києві т. зв. силовий фактор. Після останньої сесії будь-яка силова акція проти когось з депутатів чи керівництва Київради може призвести до абсолютно протилежних очікуваним результатів. Інакше кажучи, до бунту, оскільки навряд чи депутати тепер повірять у свою безпеку. Немає сумніву, що напередодні Євро-2012 такий сценарій є найгіршим для центральної влади.
Отже, якщо на початку всієї київської історії Довгий був у центрі технічного сценарію м’якої «заморозки» Черновецького, то сьогодні для вищого керівництва він став гарантом підконтрольності висуванця самої влади. Принаймні тепер Президент може отримати додатковий і цілком незалежний вектор впливу на політичну ситуацію в Києві. А не грати в одну дудку, яка до того ж почала фальшивити мало не з перших нот.
...Усі гнівні заяви та викриття Олександра Попова повинні мати наслідком не тільки роботу правоохоронних органів, а й негайну відставку пана Черновецького, проти якого персонально висунуті такі важкі обвинувачення. А проте сьогодні платіжки за комунальні послуги та ціни в магазинах є найефективнішими та безжалісними агітаторами проти влади.
Тож схоже, в АПУ вже добре розуміють, у яку пастку їх заганяє чапаєвська тактика голови КМДА. В умовах жорсткого цейтноту для розкрутки свого кандидата та погіршення загальної соціально-політичної ситуації, що унеможливлює проведення виборів, залишається один вихід – домовлятися з нейтральною фігурою. Ідеально під усі параметри підходить Віталій Кличко, який особисто не тільки уникає критики влади, а й демонструє їй свою підтримку (наприклад, під час голосування за скасування районів).
Але навіть такий крок вже не може бути панацеєю. Українські політики, які ледь не інстинктивно відчувають будь-які зміни кон’юнктури, можуть різко змінити своє ставлення буквально до всього – насамперед до влади. І тоді почнеться новий раунд політичної боротьби, у якій особливе значення матимуть стартові позиції. Вочевидь, Київ знову починає суттєво відрізнятися від інших українських регіонів. І ще одне – столиця знову може здивувати. І дуже сильно.
Роман Куницький
