Якщо громадяни відмовляються виконувати обов’язок служити і боронити державу від ворога, доводиться вдаватися до примусу. Це ненормальне явище, але вимушений крок в умовах воєнного стану. Про це речник Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін сказав в інтерв’ю для "Главком".
Зокрема, у нього запитали, чому цивільні часто демонструють неприязнь до військовослужбовців ТЦК, бо існують приклади як в Одесі група людей перекинула мікроавтобус ТЦК або як у Горішніх Плавнях містяни відтіснили велосипедиста від працівника ТЦК і поліцейського.
"Я часто чую, що, мовляв, "ТЦК самі винні, що до них так ставляться", що нібито таке ставлення через те, що "ловлять", "б’ють", "тягнуть у буси". Але я дуже добре пам’ятаю, що агресія до військовослужбовців ТЦК та СП з’явилася ще раніше, ніж сам термін "бусифікація", не кажучи вже про інші звинувачення", - відзначив Істомін.
Він вважає, що найпершим таким проявом агресії в публічному просторі став, напевно, конфлікт з полтавським блогером Романом Заволокою, який спочатку показав середній палець військовим, а потім і плюнув у обличчя воїну, колишньому десантнику.
"І я чудово пам’ятаю тоді реакцію суспільства. Так, більшість засудила такі дії, але деякі, зокрема, його підписники, підтримали такий вчинок! Це був липень 2023 року, перший публічний прояв агресії проти військовослужбовців ТЦК у Полтавській області. А не публічні були й раніше. Це було ще навіть до рішення президента замінити усіх начальників обласних ТЦК на бойових офіцерів", - додав Істомін.
При цьому, він додав, що навесні 2024 року разом із журналістами здійснювалася зйомка роботи груп оповіщення.
"Це були звичайні військовослужбовці, які самі пройшли війну. Один із них кілька місяців, як повернувся з російського полону. Вони просто продовжували виконувати свій військовий обов’язок – намагалися перевіряти документи і виписувати повістки на оновлення даних. І зневага, агресія до них, відчувалася майже фізично. Вони нікого не били, не "пакували", не "ловили", але вони вже були винні", - зазначив Істомін.
На думку речника, негатив до ТЦК виник не через якісь дії з боку українських військових, а через небажання частини суспільства приймати сам факт війни.
"На початку повномасштабного вторгнення всі закликали "вірити в ЗСУ", але не всі були готові особисто долучитися до оборони. Коли війна затягнулася, з’явилися ілюзії, що "ось-ось буде мир", і нібито не обов’язково йти воювати", - додав Істомін.
У цьому зв’язку, він вважає, що будь-яке нагадування про військовий обов’язок сприймається як подразник.
"Людині простіше вірити в те, що вручення повістки на вулиці незаконне, або що "хтось інший має воювати". Ці міфи активно підживлюють псевдоадвокати й російські телеграм-канали", - наголосив Істомін.
Речник вважає, що ТЦК стало символом не лише самої мобілізації, а радше нагадуванням про війну, яка триває.
"І тому будь-який інцидент із нами одразу стає гучним заголовком. Але насправді ми виконуємо величезний обсяг роботи – не лише пов’язаний із мобілізацією, а й із соціальною підтримкою, оформленням документів, обліком, координацією з громадами. Просто суспільству легше вірити у страшні історії, ніж приймати реальність війни", - відзначив речник.
Також він висловив думку, що треба зробити, аби громадяни сприймали мобілізацію не як покарання, а як спільну відповідальність.
"Можливо, якби від самого початку людям чесно сказали, що це – справжня війна і це надовго, а не "два-три тижні максимум", ставлення сьогодні було б зовсім інше. Тоді замість відвертої розмови суспільство заспокоювали, створювалася ілюзія, ніби ми вже ледь не завершили війну, розповідали лише про перемоги. Людей не готували до того, що ми боремося з великою країною, у якої є ресурси, зброя і мобілізаційний потенціал. А найстрашніше, що й досі багато хто продовжує вірити, що ми зможемо перемогти Росію без залучення до війни абсолютно кожного громадянина", - наголосив Істомін.
Тому, речник переконаний, що через це частина громадян сприймає мобілізацію не як спільну справу, а як щось примусове, небажане.
"Але мобілізація – це не кара, це спосіб виживання держави. І якщо ми хочемо перемогти, то маємо усвідомити: це спільна відповідальність усіх – і тих, хто на фронті, і тих, хто працює в тилу", - констатує Істомін.
При цьому, речник переконаний, що "примусове доставлення військовозобов’язаних – це законно".
"Це ненормальне явище для мирної країни, але вимушений крок у воєнний час", - наголосив Істомін.
За його словами, якщо громадяни не хочуть виконувати свій обов’язок, держава застосовує примус.
"Якщо громадянин відмовляється від обов’язкової служби, залишається тільки примусове доставлення, яке виконує поліція", - підкреслив він.
Мобілізація в Україні
Як повідомляв раніше УНІАН, адвокатка Дар’я Тарасенко радить не чекати на автоматичне продовження відстрочки, а одразу звертатися з пактом документів до ЦНАПів.
Також ми писали, що ветеран російсько-української війни, майор запасу Нацгвардії Олексій Гетьман наголошує, що українські громадяни мають різко негативно ставитися до випадків свідомого ухилення від мобілізації до лав ЗСУ.
