Через Степана Бандеру спричинився скандал в українському футболі. П’ятий тур Прем`єр-ліги завершився неприємним інцидентом, пов’язаним із поведінкою фанатів київського «Динамо» і львівських «Карпат». Під час гри представники фан-секторів обох клубів побили робітника ФК «Динамо» Андрія Саломатова, який намагався зірвати полотнище з портретом Бандери. Чоловік потрапив до лікарні з серйозними травмами.
Інцидент вчергове засвідчив проблеми в українському фан-русі, що не додає нам бонусів напередодні Євро-2012. Не виправдовуючи таких дій вболівальників, хочу зауважити, що певною мірою в цьому винні наші політики. Що я маю на увазі? За останні роки вони своїми висловлювання, і «експертними» оцінками стосовно окремих історичних постатей розділили українців на тих, хто вважає своїми героями Бандеру, Шухевича, Коновальця, і тих, хто схиляє голову перед людьми, що віддавали накази їх нищити.
Дана ситуація є одним із проявів цього протистояння в українському суспільстві, яке вийшло далеко за межі дозволеного. Радикально налаштовані фанати побачили спробу Саломатова спаплюжити їх ідола і героя, тому вдалися до таких нерозсудливих дій. Правда, у мене виникає питання, чому ж, наприклад, в інших присутніх на матчі не виникло бажання зірвати це полотнище? Власне, це ж питання виникло і в самого президента ФК «Динамо» Ігоря Суркіса. «Я з ним поговорю, адже щось його змусило одного піти проти львівських уболівальників, які могли неадекватно зреагувати», - зауважив він в інтерв’ю інтернет-виданню Gazeta.ua.
Думаю, відповідь на це можуть дати висловлювання пана Саломатова на порталі міста Василькова, де він чітко окреслює свою позицію щодо нашої державності і української нації. «Украинской нации никогда не было, нет и не будет! Начнем с того, что «украинская нация» и «украинский язык» - это исскуственные химеры, созданные для расчленения и уничтожения Русского народа. Следовательно все «украинцы» - это Русские, или «бывшие» Русские, а «Украина» - Русская земля, оккупированная подонками и предателями, целенаправлено переплавливающими Русских людей в высосаных из пальца «украинцев», а по сути делающих из них анти-русских. Мирится с этим невозможно, это будет соучастием в преступлении».
На перший погляд здається, що це пряма мова відомого російського політика Володимира Жириновського, але ні – це хвороблива фантазія постраждалого. Мабуть, банер із портретом Бандери-героя дратував його, як червона ганчірка бичка, тому й спробував зірвати.
Підкреслюю, я не підтримую, а засуджую такі дії фанів, адже вважаю, що боротьбу зі своїми опонентами потрібно вести цивілізовано і аргументовано, нехай навіть з таким затятими українофобами. Але, ситуацію, що склалася, бачу, дещо в іншій площині, ніж її подають у ЗМІ. Представники проукраїнської радикально налаштованої сторони побили представника з антиукраїнського табору. Це не перший такий випадок. У нас уже давно кожне святкування суперечливих історичних дат закінчується «тріскотом» носових перегородок...
Проблема ультра-правих фанатських рухів зараз актуальна не тільки в Україні, але й Європі, і її потрібно вирішувати. Однак, насторожує те, що такі радикальні настрої, на жаль, все більше розповсюджуються в українському суспільстві. Парадокс, але поширюють їх ті, хто мав би боротися з ними – вітчизняні політики. Все це наслідки постійних вдавань у крайнощі з приводу оцінки окремих історичних періодів, постатей. Приходячи до влади, полытики діють у цих питаннях на власний розсуд, керуючись своїми уподобаннями чи уподобаннями тих, кому прислужують. Для прикладу наведу дії екс-президента Віктора Ющенка і нинішнього Віктора Януковича. Перший надав звання Героїв України Бандері та Шухевичу, за другого - суд рішення відмінив. Цікаво, що електорат Ющенка напередодні виборів 2009 р., в основному, був із західних регіонів країни, тобто там, де ці постаті є досить популярні. Виборці Януковича представляють, в основному, схід і південь країни, а там лідерів національного руху вважають «фашистськими прислужника», «зрадниками» - тому й відмінили. Нинішньому Президенту сподобалась святкування Дня Перемоги (9 травня) з символами радянського тоталітаризму – червоними прапорами на державних установах, він і підписав відповідний закон. Половина країни сприйняла таке рішення, інша – ні. Втім Віктора Федоровича це не хвилювало. Після того, як відзначили свято зі страшним скандалом і бійками – суд визнав, що закон - не Конституційний.
Я б дуже хотів помилятися, але за останні роки не почув у виступах лідерів рейтингових партій у ЗМІ жодного заклику до історичного примирення українців, порозуміння і поваги. Не побачив розробленої концепції розвитку історичної науки, яка б служила інтересам української державотворчості, а не інтересам сусідніх держав чи певній частині електорату. Переконаний, що їх немає лише тому, що коли хтось виступить із такими закликами, то втратить значний відсоток своїх виборців, а це для них не вигідно. Адже легше заявити про підтримку Бандери, УПА, Сталіна, всього радянського, чи його не підтримку і вже цим отримати певний відсоток прихильності виборців, ніж переобтяжувати себе думками і програмами про створення цілісної української нації.
Певний спокій у суспільстві може з’явитися тільки після того, як буде чітка державницька позиція з цього приводу, яка певною мірою враховуватиме інтереси обох таборів. Думаю, після цього в одних відпаде потреба вивішувати банери з портретами і написами: «Бандера - наш Герой!!!», у інших -намагання їх знищити.
Володимир Гінда, історик
