Буду відверта – нема серед української інтелігенції зараз людини, яка б не переймалася долею європейської інтеграції.

Про це ми багато говоримо і у нас, у письменницькому середовищі. Говоримо не без болю. І біль цей стосується не лише наших внутрішньоукраїнських перипетій.

Шкода, що світ не розуміє українських реалій, підходить до їх оцінок надто спрощено, пов’язуючи євроінтеграцію в основному з кримінальними справами проти Юлії Тимошенко. Мене цікавить, насамперед, чому  в Європі не враховують деяких дуже суттєвих обставин. Наприклад, того, що напровесні 2009 року на засіданні РНБО, яке вів Президент Ющенко, той Президент, за якого я голосувала, і за якого голосувала більшість українського письменства, ще тоді (я добре пам’ятаю, як по телевізору транслювали тодішній виступ Ющенка) було дано завдання Генпрокуратурі розслідувати справу шкідливих для України газових контрактів, які уклала Тимошенко в Росії.

Відео дня

Пригадую, як усі люди, яким небайдуже було, скільки платитимемо за газ, очікували зниження цін після такої втаємниченої зустрічі пані Тимошенко із паном Путіним. Ану ж домовляться, адже наша прем’єр – така розумна і велемовна, а пан Путін має нас за братів. Отак «по-братськи» і вийшло – захмарні ціни на газ в результаті цього договору звисли зашморгом над нашою економікою, над газифікованими селами.

Зрозуміло, що Європа над нашими проблемами не задумується, вона або їх не знає, або закриває на них очі, або Європі не до нас – у неї купа своїх проблем. Але чому українці, які є жителями Європи, і ніхто нас нікуди не переселить, чому ми маємо потерпати через «жіночу примху» Європи, та мусимо знову підпадати під залежність від Росії?

Винна сьогоднішня влада? Я не схильна виправдовувати владні структури, багато за що можна їх критикувати. Але оця газова історія (а вона ой як нам дорого коштує) почалася не сьогодні – дивімся правді у вічі. Пригадаймо, як то було у 2009 році з тією злощасною угодою, яку Кабмін тримав у секреті навіть від Президента Віктора Ющенка.

Думаю, що в Європі також мали б таке пам’ятати. Щоб розмотати клубок, не сплутуючи та не рвучи ниток. Адже нам доведеться рано чи пізно зіткати нашу спільну європейську долю під європейським небом.

Мені (жінці-матері і вже прабабусі) шкода людини, яка сидить у в’язниці, хай Бог кожного від такого боронить. Але ще більше шкода України, її знедолення, яке вона терпить від високих цін на газ, котрі принесли нам контракти Юлії Тимошенко, шкода загрози нашій європейській перспективі. І мені боляче, коли Захід кладе на одні терези кримінал окремої особи і долю великої держави в центрі Європи.

Марія Влад, письменниця, громадська діячка