Сьогодні вранці Сергій Власенко, адвокат Ю.В.Тимошенко, знову грав істерику перед апеляційним судом. Розповідав журналістам, що «приїхали дві спецмашини швидкої допомоги, і ми можемо говорити, що Юлія Володимирівну привезли». І продовжив далі зовсім уже дивно: «Навіть сам факт, що Тимошенко привезли двома машинами швидкої допомоги, свідчить про те, що стан її здоров`я, як мінімум, незадовільний і підлягає постійному медичному контролю". Незрозуміло, на що натякав. Що одна з машин «швидкої» по дорозі до суду може зламатися? Що в другій машині змонтована апаратура, яка не «помістилася» в першу? І що б сказав Власенко, якби в апеляційний суд приїхало не дві, а п`ять «швидких»?
Гаразд, це адвокатська робота Сергія Власенка: брати участь у судових дебатах, «накручувати» журналістів очікуванням, ніби ось-ось «щось» має відбутися. А справа журналістів – розуміючи мотиви Власенка, зберігати холоднокровність. Аналізувати, що відбувається, а не сліпо вірити в нісенітниці, які їм говорять. У першу чергу, того, що стосується захворювання клієнта Сергія Власенка.
Я не беру в лапки цей вислів – захворювання гр-ки Тимошенко. Не беру принаймні поки.
Почнемо з того, що навколо не тільки її захворювання, а й навколо умов її утримання в Лук’янівському СІЗО – купа фантасмагорії. Євгенія Карр, дочка Тимошенко, говорить про «сиру темницю», де «застудилася її мама». Німецьке видання Bild 13 грудня 2011 року ілюструє інтерв’ю пані Карр фотографіями чи то камери, чи то тюремного майданчика для прогулянок, дійсно з вигляду сирого та облупленого. Я, звичайно, не наполягаю на тому, що СІЗО є різновидом санаторію, але в мене виникає запитання, яке чомусь не виникло в редакторів «Більда»: якщо пані Карр таки наполягає, що фото не фальсифікат, а справжні, то чому ж у цьому приміщенні немає, наприклад ліжка? Пані Тимошенко має ж десь спати?
Натомість перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін у інтерв’ю «Комсомольській правді в Україні» 7 грудня 2011 року твердить, що «Тимошенко знаходиться в камері площею 22 кв. м, де є все: кондиціонер, душ, гаряча вода, туалет, плазмовий телевізор, ортопедичні матраци на ліжка, меблі єврорівня, холодильник". 12 грудня 2011 року схоже заявляє на сайті «Кореспондента» правозахисник Едуард Багіров: «У Тимошенко все є: телевізор, холодильник, душова кабінка, туалет. За 12-бальною шкалою місцезнаходження Тимошенко можу оцінити на 12». Якщо Кузьмін і Багіров кажуть правду, у мене інше запитання: сауна, парилка та басейн входять у комплекс VIP-камери?
Сподіваюся, внесе ясність комісар Євросоюзу з питань розширення і європейської політики сусідства Штефан Фюле, який відвідав пані Тимошенко в Лук’янівці й мав змогу побачити умови її утримання.
Наступний аспект, який мене змушує казати, що я не беру в лапки вислів захворювання Тимошенко – поки що. Це оцінки її фізичного стану.
Я – не лікар, але читаю заяву від 7 грудня 2011 року Андрія Шкіля, депутата парламентської фракції «БЮТ-Батьківщини», який публічно назвав «грижу хребта єдиним діагнозом, який поставили Тимошенко після проведення магнітно-резонансної томографії». Пам’ятаю, що Шкіль з 1981-го по 1989-ий навчався у Львівському медичному інституті, приймав присягу лікаря, а тому знає, у чому полягає лікарська таємниця. Якщо ж пан Шкіль її розголосив, чому ніхто в «Батьківщині» його не переслідує – «за розголошення лікарської таємниці»?
Та якщо з’ясувати, які факти ми знаємо про захворювання пані Тимошенко, то виявиться, що маємо дві протилежні версії, які сходяться в тому, що вона хвора.
9 грудня 2011 року Державна пенітенціарна служба робить заяву про те, що «Тимошенко постійно надається належне медичне обслуговування, і протипоказань для проведення судових дій із нею немає». 9 грудня 2011 року голова Державного департаменту України із питань виконання покарань Олександр Лісіцков каже, що його відомство підозрює пані Тимошенко в симуляції. Пряма мова: «Тимошенко перевели зі звичайної камери ув’язнення в санітарну частину, але вона відмовляється від лікування в повному обсязі».
Натомість «серіали жахів» про захворювання пані Тимошенко ми знаємо зі слів уповноваженої з прав людини Верховної Ради Ніни Карпачової, яка, кажуть, прагне переобратися на цій посаді. Та слів Сергія Власенка, адвоката пані Тимошенко – він не соромиться говорити про «лікарів гестапо».
Хіба не зрозуміло, що саме Державна пенітенціарна служба та лікарі, чиї професійні обов’язки полягають у тому, щоб лікувати хворих, зокрема і в СІЗО, найбільш зацікавлені, щоб пані Тимошенко була жива-здорова? Щоб їх не зробили «стрілочниками», наприклад?
Я бажаю Тимошенко здоров`я. Тільки і тільки – здоров`я. Але спостерігаючи, як щодня і щогодини навколо її захворювання накручують істерику, мовляв, помре вона, не можу не зауважити: ми це вже проходили.
Маю на увазі – «розігрівання» істерики. Було це у 2004 році. І називалася ця істерика - «отруєння В.Ющенка».
Якщо порівняти розкручування захворювання пані Тимошенко 2011 року та «отруєння В.Ющенка» 2004 року, то знайдемо чимало схожого.
Наприклад, у маніпуляціях з медичними документами. 19 серпня 2011 року «Батьківщина» заявляє, що пані Тимошенко «має право на дотримання лікарської таємниці, і не хоче, щоб її медичну картку читали та аналізували в Януковича, Хорошковського або Пшонки». Та давайте пригадаємо, як 6 жовтня 2004 року Віктор Ющенко заявляв, що “не довіряє Генпрокуратурі України”, і пише лист протесту до лікарні "Феофанія" - через те, що звідти передали в Генпрокуратуру його медичну картку. Цинізм очевидний: Ющенко у 2004-му звинуватив «владу», яка начебто зробила замах на нього. І зробив усе, щоб влада й не мала шансів розслідувати його захворювання.
Справи Ющенка у 2004-му та Тимошенко у 2011-му збігаються у загальних рисах і діями щодо дискредитації української системи охорони здоров`я.
24 листопада 2011 року бютівець Микола Томенко заявляє, що «немає підстав довіряти МОЗ України», тому пані Тимошенко і не йде на контакт з офіційними особами нашого МОЗ. МОЗ – як і можна було очікувати – виправдовується. Але і це ми колись спостерігали: 1 жовтня 2004 року тодішній перший заступник міністра охорони здоров`я Олександр Орда заявляв, що в його розпорядженні "немає жодного медичного документа, який свідчить про яку-небудь хворобу пана Ющенка». І просив у В.Ющенка такі документи. А пані Тимошенко, яка й лікарем не є, тоді заявляла: «Немає сумнівів у тому, що отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка було замовним убивством».
Зараз, у контексті захворювання пані Тимошенко, реалізується ще одна «фішка» кампанії 2004 року. Називалася: «залучення «незалежних експертів». Незалежних від влади, а не від опозиції, звісно.
1 грудня 2011 року екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук заявляє в інтерв`ю «Радіо Свобода», що «після аналізу документації про стан здоров`я колишнього прем`єра Юлії Тимошенко, він вирішив, що їй потрібне хірургічне втручання». 2 грудня 2011 року він уже каже, що, «враховуючи резонансність справи, було б абсолютно нормально погодитися, щоб Тимошенко оглянули незалежні лікарі, у тому числі з-за кордону».
І цей «фокус» ми вже бачили. Вважаю глибоким блюзнірством припустити, що заяви Миколи Поліщука продиктовані його можливим бажанням балотуватися на наступних парламентських виборах за списком БЮТ. Але щось заважає мені повністю відкинути це блюзнірське припущення. Це «щось» - заява того самого Миколи Поліщука, який 17 вересня 2004 року «дистанційно» поставив Ющенку діагноз «гострий панкреатит". Того самого Миколи Поліщука, який уже за місяць змінив діагноз, 9 жовтня 2004 року заявивши: «Ющенка отруїли ендотоксинами». Того самого Миколи Поліщука, який і став при Ющенку міністром охорони здоров’я.
І в 2004-му, і в 2011 роках ми спостерігаємо, як до тиску на владу «підключають» закордонні структури.
Зокрема – медичні. 24 листопада 2011 року Микола Томенко каже, що «захист Тимошенко вимагатиме провести міжнародну експертизу стану її здоров`я». 27 листопада вже президент Європарламенту Єжи Бузек заявляє: «Українська влада повинна дозволити обстеження Тимошенко зарубіжними медиками». 2 грудня, за словами Олександра Турчинова, прем`єр Канади запропонував провести обстеження Тимошенко лікарями із цієї країни.
У справі «отруєння В.Ющенка», як пригадуємо, спочатку фігурували тільки лікарі клініки “Рудольфінерхаус” у Відні, які, під впливом оточення В.Ющенка, відмовлялися від контактів з Генеральною прокуратурою України. Але тільки спочатку. Уже 5 жовтня 2004 року сенатор США Крістофер Сміт, який очолював Гельсінську комісію Палати представників США, заявляє про «отруєння Ющенка» як про доконаний факт.
А що спостерігаємо у 2011 році? 13 жовтня 2011 року конгресмен від демократичної партії Марсі Каптур реєструє в Конгресі США проект резолюції про ситуацію в Україні. Там міститься вимога про «забезпечення пані Тимошенко належного медичного обстеження».
Отже, «розкручування істерики» відбувається за класичними шаблонами пропаганди. Від «неналежних умов утримання» до «неналежного лікування». Від «кризи довіри до МОЗ» до «права на лікарську таємницю». Від «незалежних експертів» до «міжнародної лікарської експертизи». Чого не вистачає для ще більшої істерики?
Правильно. Церкви. І тут також спостерігаємо шаблон.
26 листопада 2011 року офіційний сайт УПЦ КП повідомляє, що в день народження пані Тимошенко будуть відслужені молебні у зв`язку з погіршенням стану її здоров`я. Нічого нового не змогли придумати. Ось уривок зі статті-спогаду від 29 лютого 2008 року «помаранчевого» активіста Володимира Гонського щодо відомих подій 2004 року. Стилістику автора збережено: «Ми були приголомшені повідомленням, що Ющенку дуже погано, і у Відні йому робили уколи в кістки. Вранці ми всі прийшли до місцевої церкви помолитися за життя нашого Лідера».
Це потім, через багато років, про «отруєння Ющенка» говоритимуть інакше. Багато кому буде соромно і за власну екзальтацію, і за чужу «разводіловку»…
Але поставимо питання інакше. Чому, якщо істерика з «отруєнням Ющенка» спрацювала у 2004-му, від неї відмовилися б ляльководи у 2011-му? Чи не сама пані Тимошенко й показала, як нагнітати істерику? Ось її слова від 4 жовтня 2004 року: «Всі інформаційні матеріали, які у нас є, свідчать, що влада не збирається зупинятися на першій спробі знищити Віктора Андрійовича Ющенка, і буде здійснювати другу".
Для когось все вищесказане – похмура картинка, невдала аналогія, не більше. Сперечатися не буду. Але хочу сказати, що й через сім років після «отруєння В.Ющенка» ми насправді й не знаємо, що з ним сталося. Окрім того, звісно, що він захворів.
Зате ми дуже добре знаємо наслідки істерики, розкрученої навколо цього «отруєння».
Ще раз скажу, що бажаю пані Тимошенко здоров’я, одужання. Але, можливо, накручуванням емоцій щодо її стану знову задумали «розігріти» емоціями українське суспільство?
Якщо ми стали мудрішими в порівнянні з 2004 роком, то в стані усвідомлювати, як можуть маніпулювати нашим суспільством. Так, пані Тимошенко, імовірно, хворіє, їй, мабуть, погано. Але істерика навколо її хвороби розрахована не на неї. Ця істерика розрахована на нас. І якщо ми не стали мудрішими з 2004 року, то й піддамося на цю істерику. Чи – ні?
Але я на всякий випадок поки що не беру в лапки вираз захворювання Ю.В.Тимошенко. А раптом історія ці лапки таки поставить?
В`ячеслав Піховшек
