Депутат від ПР Віталій Заблоцький (судячи з номеру 200 у виборчому списку, став депутатом нещодавно) обрахував для нас “Ціну економічної свободи”. Повідомив для читачів УНІАН, що він є доктором філософських наук, кандидатом історичних наук, професором.
Досить дивно, що ціни в ПР обраховують спеціалісти суспільних наук, але якщо Надоша крутить стрілки годинника всієї країни, а маркшейдер повчає, що лопата є засобом процвітання, то все логічно.
Чим можу похвалитися — двічі вигравав українські студентські олімпіади з хімії та один раз факультетську математичну. Ще придумав три патенти та був співавтором одного ДСТУ. Лист нью-йоркської академії наук із запрошенням стати її членом усього за 107 доларів США викинув у смітник років 15 тому, зараз жалкую.
Отже, “Втрати України від дії зони вільної торгівлі із Європою в перший рік складуть близько 130 млрд. грн.”, - пише вищеозначений пан.
Оголошена отак одразу сума примушує замислитись, чи варто читати далі, чи й так все ясно. Вирішив дочитати, бо на мою душу припадає 130 млрд. грн./46 млн. чол. = 2826 грн. ВВП. Цікаво, куди вони подінуться?
На початку автор бігцем згадує «польського сантехніка», але без подробиць. З контексту начебто це поганий персонаж. Я перевірив свою пам`ять — виявилось, мова йде про відкриття вільного руху робочої сили з країн Центральної Європи до країн “Старої Європи” після підписання (так і не прийнятої) Євроконституції у 2004 році. Тобто “польский сантехнік” отримав право вільно шукати роботу від Лісабона до Перемишля. Що в цьому поганого для Польщі, не зрозуміло, що доброго для українських і білоруських сантехників — ясно. Поляки у Францію, наші – у Польщу. До речі, запустивши рекламу з сантехніком по Європі, Польща отримала зростання потоку західноєвропейських туристів. Жорсткі європейські реалії! Цікаво, а що дасть реклама Гарнюні та Спритка?
Довго приховувати свій настрій автор не спромігся. “Про переваги ЗВТ з ЄС говорилося чимало, але мало хто аналізував негативні наслідки цього процесу”. У мене враження абсолютно протилежне — вочевидь, ми читаємо різні газети й дивимося різне телебачення. Раджу автору частіше вмикати канали Хорошковського, Пінчука й Арфуша.
Попередивши про негатив, автор переходить до аналізу.
Виявляється, Європа відкриває нам доступ до свого ринку — але якось нечесно, бо немає в нас відповідних технологій... Європа знову винна! Мабуть, не вистачає зобов`язань купувати українські промислові товари — за процедурою “закупівель у одного учасника”, бо наші топ-«манагери» на кшталт Колеснікова та Клюєва так звикли. Хто нашим компаніям, великим і малим, заважає розвивати чи купувати сучасні технології? Відсутність грошей? На квартирку в Лондоні Ахметов гроші знайшов. Так, може заперечити п. Заблоцький, але Ахметов і домну в Єнакієвому побудував за 230 млн. доларів. Справді, було таке свято. До речі, тими ж днями італійський “Індезит” вирішивзбудувати в Польщі черговий завод – з виробництва комплектувальних для постачання на свої чотири заводи у тій самій країні. За 10 років тільки ця компанія вклала в Польщу 240 млн. євро та створила 3000 робочих місць. Незважаючи на кризи та обходячись без кіпрських офшорів. Чому не будують у нас? Мабуть автору як члену ПР легше запитати в партійно-державного керівництва та переповісти нам.
Далі автор розглядає перспективи наших аграріїв. Тут одночасно і “відсутність суттєвої лібералізації доступу”, і “під впливом значного попиту на ринку ЄС українські виробники можуть переорієнтуватися на експорт сільськогосподарської сировини.” Якщо є значний попит, може, лібералізація не дуже потрібна? Я чув, що сільськогосподарську сировину й зараз експортують, але переважно до Азії та Африки. Тому що Європа не відчуває дефіциту продовольства. То це нам краще чи гірше?
Але думка професора ширяє далі, і він повідомляє про гаплик нашим машинобудівникам: «скасування імпортного мита може спричинити відповідні дії країн Митного союзу»; «щодо істотного збільшення кількості вилучень із режиму вільної торгівлі існує значний ризик істотного погіршення умов економічних відносин із країнами Митного союзу”…
Автор щось знає — мабуть, співробітництво з “Єдиною Росією” допомагає. Партія автора, до речі, завжди казала, що з тими пацанами (чи паханами) домовиться швидко й конкретно. Як бачимо, домовляється так само успішно, як покращує життя вже сьогодні.
Ще одна лякалка: “Приведення національних технічних, санітарних та фітосанітарних стандартів у відповідність до європейських норм пов’язане із значними фінансовими витратами. Це дасть додаткове навантаження на державний бюджет”.
Так, це витрати, але не державного бюджету, а споживача. Якщо хочеш безпеки, вимушений платити. Вибір завжди є, можна м`ясо на асфальті купувати, можна в крамниці. До речі, саме встановлення стандартів навряд чи коштує дуже дорого — бюрократична процедура, але суспільство годує для чогось Держспоживстандарт, чи як він зараз називається... Забезпечити дотримання — ліквідуєте санепідемстанції, створите щось нове, ще й адмінреформу перевиконаєте. Того, хто хоче працювати на європейському ринку, все одно перевірятиме не корумпована українська держінспекція, а непідкупні експерти з Європи. Більш детально може розпитати українських фармацевтів — зі сльозами та матюками практично всі вони таки впровадили світові стандарти якості та виробництва.
Вище автор пророкував “імовірність структурної деградації аграрно-продовольчого виробництва”, аж потім виявив, що “створення зони вільної торгівлі матиме позитивний ефект для сільського господарства, виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, а також легкої промисловості”. Ти правий, і ти правий, і ти, жінко, права. Хвілософія...
Далі п. Заблоцький змалював кирдик хімічній промисловості. Зокрема, “очікується нарощування імпорту хімічної промисловості», «очікується загострення конкуренції на внутрішньому ринку з боку імпортерів, що негативно вплине на роботу відповідних українських підприємств», «втрати обсягів випуску хімічної та нафтохімічної промисловості до 1,33 відсотка”.
Я тільки б радів, якби ми спромоглися імпортувати європейську хімічну промисловість з усім її обладнанням, стандартами якості та відношенням до навколишнього середовища. Можу повідомити автору, що зупинка більшості українських хімічних підприємств уже відбулася внаслідок їхньої неефективності, через застарілі обладнання та технології. Навряд чи кияни дуже жалкують за “Радикалом” (ртуть, хлорметани) та “Вулканом” (ізоціанати). До речі, більшість хімзаводів знаходиться на південному сході України. Чому однопартійці автора, заволодівши промисловістю, її не модернізують, мені особисто незрозуміло. Приклад - “Стирол”, що належав регіоналу Янковському, а зараз належить Фірташу, стати серйозним гравцем на ринку полістиролу так і не спромігся. Що робили за часів совєцької влади, те випускають і зараз. Показова доля рубіжанського “Барвника”: найкраще, відносно нове, наприклад виробництво фталевого ангідриду, приватизоване, старе — відійшло державному підприємству. Час зупинки “Азотів” (що виробляють добрива) уже незабаром, ані попередники, ані Фірташ серйозною реконструкцією не займаються, висмоктуючи прибуток, поки мають доступ до відносно дешевого газу.
Щодо впливу саме європейських імпортерів на втрати наших хімічних підприємств, то головним чином Україна імпортує з країн Південно-Східної Азії та Росії. Високоякісні й дорогі матеріали з Європи використовуються небагатьма підприємствами, здебільшого дочками західних компаній.
Схожий стан у машинобудуванні: головні конкуренти — підприємства сходу Азії та Росія. Високоякісне обладнання західного виробництва можуть дозволити собі одиниці. “Втрати обсягів випуску машинобудування очікуються в цілому за весь трансформаційний період до 0,97 відсотка” Чому власник “Конті” не купував обладнання українського виробництва? Та й стадіони для Євро-2012 славетні батьки СС-20, “Антонових”, авіаносця “Леонід Брєжнєв”, Т-34, 64 і так далі могли б облаштувати.
Трохи сумно за Ахметова: “втрати обсягів металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів варто очікувати в цілому за весь трансформаційний період на 0,15 відсотка”.
Отак професор навів кілька “цихверок”, не пояснюючи їх походження, і перейшов до ґрунтовних розрахунків:
“У перший рік дії ЗВТ України з ЄС передбачається, що втрати обсягу випуску в цілому по економіці становитимуть 0,21 відсотка, ВВП – 0,12 відсотка, що в цінах 2010 року складе близько 130 млрд. грн. За підсумком же усього трансформаційного періоду ці показники складуть 0,25 та 0,16 відсотка відповідно”.
Звідки ці відсотки взялися, автор не пояснює — а я так уважно читав, сподівався…
У КПІ нас учили перевіряти не тільки розмірність, а й порядок. Коли в задачі на визначення ваги корови багато кіло-, мілі-, мега- та іншого, корисно прикинути — у кінці отримаєш центнер чи мікрограм?
Отже, 130 млрд. грн. — це 16,25 млрд. доларів. Ділимо 16,25 млрд. доларів на 0,12%, отримуємо ВВП України – 13,542 трильйона доларів. Для порівняння, за даними МВФ, у 2010 ВВП Європейського Союзу становило 16,242 трильйона доларів, США — 14,526 трильйона. Тобто ми не бідна країна, і незрозуміло, навіщо нам не тільки Євросоюз, а взагалі будь-хто. І як не погодитись з доктором філософських наук: “стратегічні рішення мусять ґрунтуватися на здоровому та реалістичному розрахунку”.
Чи можна вважати розрахунки автора здоровими, не знаю, я не лікар. Реалістичними, з моєї точки зору — ні.
Утім, практика видатного однопартійця-“підрахуя” Ківалова, свідчить, що справжній професіонал може будь-яке рішення обґрунтувати будь-якими розрахунками. Якщо кінцевий результат заздалегідь визначено.
На жаль, без відповідних наслідків для “підрахуя”.
В усякому разі поки що.
Віктор Мішковський
