Набравшись терпіння, прочитав непомірно довге і нудне, з черговим і обов`язковим набором економічної тарабарщини і літературщини інтерв`ю Анатолія Гальчинського, опубліковане тижневиком «Дзеркало тижня». Назва довга: «Кінець капіталізму можна цілком обґрунтовано трактувати як його тріумф»
Думаю, що у 70-і й 80-і роки минулого століття, коли Анатолій Степанович Гальчинський очолював кафедри політичної економії в радянських вузах, то прочитав не одну сотню лекцій, провів безліч семінарів з роботи Леніна «Імперіалізм як вища стадія капіталізму». І тоді думав науково, розмірковував зовсім не так, як сьогодні. На початку 2012 року все по-іншому. Мотиви інші, час доленосний - руїна, розруха, багатих все менше, бідних все більше.
І правильно! Адже тільки дурні принципів не міняють. Усі родом з Радянського Союзу. Але за минулі двадцять років ми доторкнулися до європейської цивілізації, книжки, статті стали розумні читати, за кордон їздити на круглі столи, з колегами дискутувати. Сумнів, як відомо, для вченого - стан не тимчасовий, а сутнісний.
Я до того, що ще вождь світового пролетаріату сто років тому повідомив робітничому класу, «куховаркам та їхнім дітям», що капіталізм - недовгожитель. Потім почалися революції, світовий комуністичний рух, світова система соціалізму.
А якщо згадати статтю Френсіса Фукуями «Кінець історії», що потрясла весь інтелектуальний світ? Американський інтелектуал теж заявив про кінцеву точку соціокультурної еволюції людства.
Але в інтерв`ю Гальчинського мене збентежили три моменти: перший (тут прошу вибачення за «тарабарщину» на початку статті) те, що капіталізм, як його розумів Карл Маркс, - це економічний і політичний атавізм. Для цього не треба ломитися у відчинені двері і давати інтерв`ю на дві смуги тижневика.
Друге. Не покидає відчуття вторинності, «другої свіжості» теоретичних месиджів автора інтерв`ю. Дежавю. Все це вже прочитано, написано і сказано задовго до названого інтерв`ю з професором Гальчинським, лауреатами Нобелівських премій, великими Хайєками, Кревельдами, Мізесами.
Правда, є і третє. Пам`ятаю, в студентські роки на лекції почув слова: «Говорити треба складно, коли не можна сказати просто». Сенси інтерв`ю губляться в силу наукоподібності, спеціальної термінології, абстрагованості і тяжкості викладу.
Про сучасну економіку й політику України пишуть політики і політтехнологи. Примітивно, огидно і нахабно!
У цей час світочі академічної філософії та економічної теорії, від яких чекають відповіді на запитання: де ж ця українська дорога до Храму, - пишуть або «для своїх» у спеціалізованих журналах. Або воліють декларувати абстрактні, наукоподібні тексти про макроекономічні процеси або глобальні політичні теорії сучасності.
Колись давно француз Жюльєн Бенда написав книгу «Зрада інтелектуалів». Він вважав, що "закон для інтелектуала, коли всі стоять на колінах перед несправедливістю, встояти на ногах і протиставити несправедливості людську совість".
Поставимо автору інтерв`ю прості, «як господарське мило», запитання. Ми-то всі знаємо і український капіталізм, і українських олігархів. І знаємо, що безсмертні рядки, з яких починається найпопулярніша книга Ільфа і Петрова про те, що ««все крупные состояния нажиты нечестным трудом» - написані спеціально про наших, рідних товстосумів, капітанів українського бізнесу.
Уже в першому питанні теоретик-економіст прогнувся. Виявляється, ініціаторами дискусій про капіталізм на Давоському форумі стали «не вчені, а представники великого капіталу - Б.Гейтс, Дж.Сорос, наш В.Пінчук».
Так, панове, «наш В.Пінчук!» Це наш капіталіст! Ми всі знаємо, як і чому він став багатим і успішним. І не заздримо. Дочка у Президента адже одна. Півцарства - ціна приданого королівської дочки.
Я уявляю, як наші капіталісти (не буду бентежити читачів прізвищами та бізнес-біографіями українських олігархів, вони і так всенародно улюблені люди) сіли за круглий стіл і обговорили проблему «українського капіталізму як тріумфу волі українського народу». Потім з`їзд провели своїх прихильників. Не в Україні, а в Нюрнберзі... Зовсім як у Лені Ріфеншталь.
Ну, наприклад, влаштували дебати з таких проблем як «Україна - це будинок для українців усього світу!», «Ми не бачимо різниці між класами!», «Ми всі помремо за майбутнє українського народу!», «Перед нами лежить Україна, в нас горить Україна, і за нами - йде Україна!»
До речі, екс-президент США Білл Клінтон писав у своїх мемуарах про те, що, в порівнянні з новими, надбагатими олігархами в країнах СНД, американські барони-розбійники кінця XIX століття виглядали як священики-пуритани.
«Тріумф українського капіталізму» увійшов у кожен дім, в кожну сім`ю. Тільки чомусь професор Гальчинський наполегливо цього помічати не хоче. А адже його читач не гламурна київська публіка, а люди серйозні у своїй убогості - інтелігенція, вчителі, лікарі, викладачі вузів, божевільні нежмикрути бібліотекарі та музейники.
Ну яке їм усім діло до економічної метафізики пана Гальчинського? А є пекучі проблеми українського економічного життя! Коли підемо від сировинного експорту, африканської корупції, спільної з Росією крадіжки газу, від провалів диверсифікації? Чому інституційне середовище під плінтусом? Чому рейтинги легкості ведення бізнесу та інвестицій найганебніші у України?
Ну а як можна було обійти соромно таємницю нерівності в нашій державі консюмеризма, українського суспільства надспоживання? Наш український капіталізм сьогодні - це глибокий стан депресії українця, як тільки він переступає поріг гастроному чи продовольчого базару, отримує в конверті «чорну зарплату», шукає хоч якусь роботу.
А професор сам себе пропагує, піарить, пише: «Та мені самому в вересні минулого року також довелося опублікувати статтю «За межами капіталізму». Отже наука не мовчала».
Ще як мовчала! Тому що світочі такої науки є частиною тієї самої влади, того самого «тріумфу капіталізму» в Україні. Починаючи від безсоромного процесу надмірного, неосяжного збільшення, «вирощування» докторів наук і професорів серед чиновницької братії і закінчуючи тим, що в жодному серйозному журналі «української науки» немає. Вона там не стояла! Тому що, подейкують, усе продано на Ваших, пане Гальчинський, вчених радах, кафедрах та інших навколонаукових структурах.
Перечитуючи інтерв`ю професора Гальчинського, згадав самоочевидні максими народження ринкової економіки 18-го століття. Такі як: «Кожна людина від природи ненажера і жадає прибутку», «Жоден закон не може забороняти вигоду». Але це було 300 років тому.
В кінці погоджуся з автором інтерв`ю, який написав, що «досягнення капіталізму зроблять його зайвим». Щоправда, треба після цього додати, що цей «тріумф» ми відзначимо усім українським народом. Адже Господь Бог любить нас усіх, але, правда, від жодного з нас він не в захваті.
Віктор Тимошенко, філософ
