Думка
Нинішні вибори народних депутатів все більше нагадують мені автоматну чергу, випущену в дерево. В тому сенсі, що кулі (читай депутати), які хоч раз потрапили в стовбур дерева (читай – Верховну Раду), застрягають там намертво і виколупати їх назад практично нереально.
Хоча, думаю, «виколупати» з Верховної Ради потрібно приблизно третю частину тих, хто сьогодні вже по другому-третьому терміну засідає в парламенті. Вірніше числиться, при тому що не готує законопроекти, не виступає з трибуни, не працює в комітетах, навіть не спромагається особисто брати участь в голосуваннях. Знай, тримає трудову книжку в Раді, лобіює у міру здібностей свої інтереси, тусується серед «білих» людей, та бізнес свій веде потихеньку. І при цьому надії не втрачає і в наступний термін потрапити в те ж тепленьке місце. Втім, навіть якщо депутат бере активну участь в законотворчій роботі – чи варто йому засиджуватися на одному місці по десять-п`ятнадцять років? Отак і професійний ріст гальмується. А що, запитайте фахівців, кажуть, що кожні сім років потрібно міняти роботу.
Отож, можливо, доцільно ввести обмеження? Наприклад, одна людина не може обиратися у Верховну Раду більше двох термінів підряд? До речі, Президента ми обирали саме з таким обмеженням. І правильно – щоб не засиджувався і від народу не відривався. Або ще радикальніше – ніхто не може бути народним обранцем більше двох (максимум трьох) термінів. Взагалі. Можливо, виключення зробити для лідерів парламентських партій.
Питання про необхідність таких обмежень саме для депутатів для мене виникло після того, як Україна перейшла на вибори за партійними списками. Фактично ця система позбавила мене як виборця можливості хоч якось впливати на перебування в Раді того або іншого депутата. Раніше, при змішаній системі, конкретна персона, якою були незадоволені виборці, на чергових виборах могла просто не набрати потрібну кількість голосів в окрузі і не потрапити в черговий раз в Раду. Крім того, існував механізм відкликання депутата.
А що зараз? Допустимо, я підтримую партію і голосую за неї на виборах. Але за підсумками роботи в п`ятому скликанні я вважаю, що десятки два депутатів повинні бути залишені за межами Ради. Недостойні, не проявили себе (або проявили негативно). А вони – бац! Знову в списку. І що мені, як виборцеві, робити? Адже я підтримую партію, і велику частину її списку! Не голосувати за партію взагалі? Теж не справа – це означає віддати очки конкурентам.
Подивіться на списки партій, подані на дострокові вибори ВР шостого скликання, – там майже одні і ті ж люди, що і на торішніх виборах. Виходить, щоб недбайливий депутат «випав» із списку, він повинен як мінімум зрадити (наприклад, перебігти в ідеологічно несумісну фракцію). І тоді партійні бонзи виключно через турботу про обличчя партії викреслять його із списку. А якщо він просто прогульник, то виходить, біс з ним, хай і далі обирається? Виборець до нього все одно не дотягнеться, головне, щоб партійне керівництво не гнівалося.
До речі, введення обмежень могло б частково вирішити і питання з надмірними витратами на наших обранців. Зараз-то багато депутатів, мабуть, думають, що навіки вони в Раду потрапили. І потреби свої по максимуму задовольнити прагнуть. А якщо обираєшся максимум на два терміни, то і забезпечення житлом і машиною повинне бути підкориговане. Наприклад, за принципом відомчого житла. Скажімо, двірник квартиру одержує в тимчасове користування – поки працює. А у разі звільнення – звільняє житло, і воно переходить тому, хто прийшов працювати. Так і в Раді зробити. Ось недавно «регіонал» Колесников правильно запропонував – побудувати депутатам гуртожиток, і хай живуть.
Тому пропоную внести до закону про статус народного депутата зміни і депутатів обирати на два терміни підряд і не більше. А заразом ще одну норму – зобов`язати всі партії при підготовці списків на чергові парламентські вибори оновлювати їх не менше ніж на 50–60%. Хоч би. Може динамічніше процес піде, і нових осіб (а значить – нових ідей) в нашій політиці додасться.
Тетяна, м. Київ
