Думка
До весни головна вулиця Києва ризикує залишитися без свого найголовнішого символу – білого каштана. Сьогодні на Хрещатику продовжили вирубку каштанів – цього разу пеньки і розпиляні стовбури залишилися біля магазину «Перлина» (це біля виходу із станції метро «Хрещатик»). І це після того, як буквально тиждень тому біля Бессарабки під сокиру пішли 10 п`ятдесятирічних каштанів! Скільки ж їх залишилося на Хрещатику? Якраз пора до кожного дерева приставляти охорону, або підключати сигналізацію, інакше до весни на Хрещатику «квітнутимуть» тільки різнокольорові вивіски численних бутиків.
У мене на сьогодні є тільки одне прохання до новоствореної демократичної коаліції – перед виборами ви обіцяли замінити київського мера. Коаліція вже створена. Так от дуже вас прошу – покваптеся, інакше дерева просто не доживуть до цього щасливого моменту. Втім, аналогічне прохання – до київських регіоналів – ваш депутат Київради і начальник Держуправління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Олександр Прогнімак по весні обіцяв, що не дасть дозволу на вирубку каштанів, «які такі дорогі нашим киянам». Ау, обіцяли – виконуйте.
Адже поки нам, киянам, залишається тільки зціплювати кулаки від власного безсилля.
По-перше, Київ на наших очах позбавляють його символу, замінивши на Хрещатику білі каштани на червоні. При тому, що символ столиці – свічка білого каштана, повторюю – БІЛОГО, а ніяк не рожевого і не червоного. Можете подивитися на всілякі сувеніри і символіки.
А ось про те, що ж планується висадити на місці пеньків, представники столичних (районних і міських) властей, мабуть, ніяк не можуть домовитися, у зв`язку з чим відчайдушно, як би це пом`якше сказати, «дезінформують» городян.
Про якість «пудри для мізків» судіть самі.
В ефірі радіо «Київ» наприкінці листопада депутат Київради Ігор Добруцький заявляє, що на Хрещатику до кінця року буде замінено 50 каштанів і 165 лип, які, нібито всохли, і не піддавалися порятунку. За його словами, 10-річні саджанці червоних каштанів і лип заввишки не менше 2,5 м будуть завезені з Німеччини, а всі старі дерева будуть ліквідовані.
Це при тому, що в останній день листопада керівник відділу №1 КП з утримання зелених насаджень Шевченківського району Микола Рибак пообіцяв «Газете по-киевски», що замість зрубаних біля Бессарабки в найближчі дні почнуть висаджувати 40 нових білих каштанів. Пробачте, шановні, так усе-таки червоних чи білих? Чи не тільки здоровий глузд, але і закон вже нікому не писаний? Адже в січні ц.р. комісія Київради з екологічної політики винесла свій вердикт – комісія вважає недоцільною повну заміну білих каштанів на центральній вулиці української столиці Хрещатика на рожеві (червоні) каштани. Чи просунуті виконавці вирішили, що слово “повна заміна” – поняття розтяжне, і каштани цілком можна замінити частково – відсотків на 95?
До речі, тиражовані з газети в газету твердження київзеленбудівців про те, що дерева рубаются кволі і хворі, якось не в`яжуться з їх же твердженнями про те, що ну ось цей зрубаний каштан – вже точно останній. Тій же «Газете...» минулого року, коли рубали декілька всохлих дерев навпроти Головпоштамту, керівництво "Зеленбуду" Шевченківського району обіцяло, що більше жодного не чіпатимуть. Мовляв, всі інші – молоді і живі. Тоді ж комунальне підприємство «Київзеленбуд» заявило, що каштани на Хрещатику здорові, у них немає сухих гілок. Крім того, каштани можна кронувати, що продовжило б їх життя на 10–15 років. Та й за оцінкою експертів, дерева на Хрещатику також абсолютно здорові і вже піднялися над рівнем загазованості, який для них шкідливий.
Чи то за рік так дерева розхворілися, чи то хтось поспішає набити кишеньку?.. Або ще що? Назвіть причину, я хочу її почути.
Втім, все просто і очевидно – навіть для тих, хто не особливо присвячений в хитросплетіння столичної олігархії: просто хтось дає заробляти своїм фірмам за рахунок коштів міського бюджету («Якась зараза грошики заробить”, – прокоментував ситуацію дідусь в автобусі на Хрещатику).
Скажімо, пан Добруцький виступає з каштанового питання неодноразово – на початку цього року він вже пропонував Київраді розглянути питання про заміну на Хрещатику білих каштанів на рожеві. З чого б така зацікавленість?
Спасибі Інтернету – забиваєш прізвище «активіста» і відразу розумієш – чим пояснюється така активність і турбота. І.Добруцький – голова правління громадської організації «Асоціація флористів України», а ще кажуть, що чи то він, чи то його асоціація мають відношення до фірми, яка займається імпортом зелених насаджень (як тут не пригадати рожеві каштанчики з Німеччини?)... А якщо йдеться про заміну десятків дерев – то тут вже розмова йде про замовлення на мільйони гривень з міської скарбниці.
Ось тільки чи не занадто жирно – на догоду бізнес-інтересу якогось одного «депутата-дєлавара (цього або іншого) » кардинально міняти зовнішній вигляд головної вулиці столиці 46-мільйонної європейської держави? Хіба можна безжально рубати п`ятдесятирічні каштани, які після війни і відновлення Хрещатика з особливою любов`ю і теплотою висаджували на вулицях зруйнованого міста? Хіба можна забути, що саме ці білі свічечки, які запалилися весною на головній вулиці столиці, стали для всіх киян символом мирного життя?
Адже навіть якщо комусь дуже хочеться – адже для чогось існує місцева влада, місцева община?!. Раджу столичній владі звернути увагу: напруга в місті вже така, що ще трохи – і може спалахнути бунт. Бунт простих киян, обурених відвертим нахабством і хамством «космонавтів», що прийшли до влади. Чи варто доводити до такого і чи не краще властям зупинитися у своєму свавіллі?
Можна до речі, повернутися обличчям до Європи. З дитинства пам`ятаю телекадри – в якійсь з європейських країн «гріннпісівці» протестують проти вирубки парків – обв`язавши призначені під вирубку дерева гаслами і прикувавши до них себе. Допомагало, не зважаючи на наряди поліції, що відтягували людей від стовбурів. Ось тільки де ви, українські «зелені» (я не про долари)?
Або ось недавно в газетах прочитала, що суд в Амстердамі заборонив спилювати каштан перед вікнами будинку (тепер там музей), в одній з квартир якого єврейська дівчинка Анна Франк і її сім`я ховалися від нацистів протягом 25 місяців під час Другої світової війни. Анна Франк неодноразово згадувала в своєму щоденнику цей каштан як джерело позитивних емоцій, які дерево дарувало їй в той час, коли вона знаходилася в ув`язненні у квартирі, суміжній з внутрішнім двориком, де росте дерево. Минулого року муніципалітет Амстердама ухвалив рішення, що дерево, вік якого оцінюється в 150–170 років, може впасти (до речі – а київським-то каштанам від сили років 50, так що їм рости ще і рости). Але захисники природи вважають, що каштан ще достатньо сильний, щоб протистояти шквальному вітру, і його ще рано викорчовувати. Проте муніципалітет ухвалив рішення спиляти дерево, а згодом суд заборонив реалізовувати це рішення. На засіданні суду, що відбулося після «інспекції на місці», суддя ухвалив, що місто недостатню увагу приділило альтернативним рішенням, включаючи підтримку дерева за допомогою тросів. Він також визнав, що аргументи муніципалітету про те, що дерево неминуче завалиться, недоказові. В ході судового розгляду представник Інституту дерев Нідерландів виступав за те, що каштан повинен бути збережений як пам`ятник рідкісної культурної і історичної цінності, як символ свободи у всьому світі. В той же час, в будинку-музеї Анни Франк виступають за знищення дерева заради безпеки будівлі і сотень тисяч відвідувачів музею. Представники музею повідомили, що вони узяли у каштана росток і планують в майбутньому замінити «каштан Анни Франк» його нащадком. Ось така пошана до позицій при ухваленні рішення, яке могло б обірвати життя живої істоти, – дерева.
Я так детально узяла цю історію, щоб проілюструвати, як вирішуються питання в цивілізованій країні і що рішення муніципалітету можна і потрібно оскаржувати, якщо воно йде врозріз з інтересами людей. А нам – слабо?
Тетяна, м. Київ
