Бідолашна Ірина... Мені було її так шкода, коли вона доносила по телевізору жорсткі чоловічі месиджі про те, у що українській жінці краще не вникати (якщо вона, звичайно, не Юлія Тимошенко чи Наталія Вітренко, які є експертами з усіх питань). Прес-секретар Президента Іра Геращенко у вечірньому інтерв’ю по Першому національному досить свіжо виглядала, їй пасували рожевий костюм і активна міміка. Але тема для розмови була, звичайно, не з легких. Я б на місці Ірини зовсім розгубилася, може, й розридалася від хвилювання.
На жаль, я не чула, про що вона розповідала на початку передачі, але той шмат, який я застала, пробудив у мені щирі співчуття.
Прес-секретар покритикувала парламент (це в нас така традиція), але за браком красномовства (нічого дивного - вона ж не політик) ця критика звелася до формули: “Парламент повинен працювати”.
Ще я зрозуміла, що Президент не збирається втручатися в роботу Верховної Ради (загалом правильно, як тут поспориш). Не викликатиме всіх 450 депутатів на килимок, указівок не даватиме. Самі, мовляв, розбирайтеся. Геращенко не підтвердила, але й не спростувала того, що Президент хоче бачити Петра Порошенка спікером. Це теж справа парламенту. Як і те, скільки комітетів віддавати опозиції (Президент хоче якомога більше, аби контролювали владу, але вирішуйте самі).
Ірина повідомила, що єдиний легітимний орган в Україні – це Президент. Теж не сперечатимусь. Напевне, така теза була добре продумана й виважена в Секретаріаті Президента перед тим, як прозвучати на всю Україну.
Ще я зрозуміла, що Президент не піде на розпуск Верховної Ради, бо це застопорить усю роботу аж до листопада. Ірина продемонструвала неабиякі знання Конституції (“Спочатку Верховна Рада формує коаліцію, потім обирає керівництво парламенту, потім – уряд”). І апелювала до таких само знань з боку журналіста (“Ви читали Конституцію і знаєте, що...”)
А на самого Віктора Андрійовича чекає “енергетична безпека” і “бюджетний процес”. У відпустку він піде, але куди і на скільки, - невідомо.
Я також довідалася, що Президент таки зустрінеться з керівниками фракцій, як того хоче опозиція.
Загалом інтерв’ю (повторюся - у його другій частині) мені було сприймати досить непросто. По-перше, в мене голосно шкварчала сковорода на плиті. А по-друге, журналіст і гостя студії чомусь весь час намагалися говорити разом, перебивали одне одного, одночасно бубоніли під ніс, і наче дратувалися одне одним. Прощалися вони, здавалося, не дуже задоволені своєю роботою. І можливо, після інтерв’ю, між ними відбулася непроста розмова. Чи може, це тільки здалося?
Оксана Охрімчук, м. Київ
