Днями в дитячій академії мистецтв, у циклі науково-мистецьких акцій закладу, пройшов майстер клас поета Івана Драча, Героя України , лауреата Національна премія України імені Тараса Шевченка, депутата й громадського діяча, голови Конгресу української інтелігенції. Під час заняття поет намагався прищепити молодим митцям, які демонстрували свої поетичні таланти, любов і відповідальність до слова, а також понавчав не боятися критики.

Усі нагороди, якими увішаний Іван Драч, блякнуть перед тим фактом, що він один із не багатьох живих класиків української літератури, чиї твори внесені в навчальні програми шкіл і вишів. Так би мовити, жива легенда в царині української поезії.

Він із задоволенням бере участь у різних заходах, проектах і проводить майстер-класи, адже як зазначає 72-ох річний поет: «Для мене світ мистецтва дуже дорогий. Я тішуся завжди, коли буваю серед митців».

Відео дня

У ролі митців побували вихованці академії мистецтв, молодші та старші її учні. У майже родинній атмосфері, за круглим столом, діти виразно нашіптували рядки віршів, щоб не забути, коли дійде їхня черга виходити до роялю й представити на розсуд метра свої творіння, щоб почути його оцінки. Декламували гумористичні балади про діда Піхта й спроби лірики про розбиті рожеві окуляри, які як зазначив Драч: «ми всі живемо й носимо…але часом вони розбиваються».

Проте бажаючих було не так вже й багато. Як пояснює вихователь: «Поезія – це надто інтимне,тому багато дітей й не захотіли читати свої вірші». Такої ж думки притримується й сам поет: «Вірші – інтимний спосіб входження в іншу систему, яка сповідує слово».

Іван Драч пояснює важливість серйозного ставлення до віршів, можливість перенесення їх у глобальнішу площину: «Відповідальність перед словом велетенська. Хочете не хочете, а так склалося, що народи визначають за письменниками. Російський за Пушкіним, польський за Міцкевичем, для українського показник – Шевченко. І взагалі, поезія – це надзвичайно відповідальне заняття, принаймні я так вважаю й мене ніхто не переконає в протилежному. Людина має бути віртуозною у слові, мати великий словниковий запас. Той, хто займається поезією, слово його слухатиме лише тоді, як він володітиме ним, як воїн Чингізхана конем. Щоб слово полюбило поета, воно повинно линути до нього, як мелодія яка переслідує. Чим би ви не займалися, коли немає таємниці – нічого не буде».

Наголошував митець й на тому, що поет, як і будь-яка творча людина, лише інструмент у руках провидіння: «Поет – виконавець Бога, волі. Раптом до тебе один штришок, одне слово приходить само, тебе бере як пензель у руку й тобою пише й ти не можеш нічого зробити з цим. Цей дар вибирає людей рідко».

Піcля доволі стислої характеристики кожного вірша, усміхнений поет робить серйозне обличчя вчителя, й наче потрясаючи в повітрі пальцем дає настановлення перш за все вчитися, адже «академічна школа – передовсім, а потім – фантазія. До того ж ,закони жанру, яким ви займаєтесь треба шанувати». Як то кажуть, геній-це 1% таланту й 99% терпіння.

Тетяна Шульга