Відомо ж: на колір і смак товариш не всяк. Отож, найкраще, коли кожен вибирає своє. Та чи не бракує інформації щодо вибору? Мова – про книжкові новинки, які варті уваги.
«Ґіацинтове сонце» (видавництво «Либідь») – унікальна книжка, бо має, сказати б, троєавторство. Це – слово Ліни Костенко, пісні Ольги Богомолець на 35 віршів поетеси (два компакт-диски та ноти) і репродукції з малярських робіт знаного Івана Марчука, які стали своєрідними настроєвими ілюстраціями. Згадане видавництво нещодавно випустило ще одну книжку нашої сучасниці – роман у віршах «Берестечко», що ознаменувало закінчення двадцятирічного мовчання поетеси, яку багато хто називає совістю нації.
Досі не вщухли розмови про новий роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» («Факт»). Над ним письменниця працювала тривалий час. Та й обсяг твору небуденний – 830 сторінок. Хтось назве твір шедевром, хтось закидає авторці однобокість трактування образів. Не думаю, що коректно порівнювати «Музей…» із творами Достоєвського і Томаса Манна. Скоріше це й справді специфічний «Забужчин жанр», як написав один її палкий прихильник. Він же (Леонід Плющ) визнав: «Так, це жіноча проза, але вже самодостатня». Чому жіноча проза потребує якихось виправдань?
Максим Кідрук – нове ім’я в нашій літературі. Однак його «Мексиканські хроніки» не просто привернули увагу, а й дали підстави визнати молодого автора «літературним відкриттям». Ідеться передусім про те, що уродженець Рівного фактично відродив завмерлий було на наших теренах жанр – роман-подорож.
У видавництві «Факт» – дві новинки. Це непересічна збірка Юлії-Ванди Мусаковської «На видих і на вдих» і томик «Ліхтарі поза причалом».Остання книжка – перекладна. Це твори чотирьох провідних сучасних шотландських письменників Джона Бернсайда, Дона Петерсона (поезія), Дженіс Гелловей та Ей Ел Кеннеді (проза).
«Холодна м’ята» («Український письменник») – том вибраного Григора Тютюнника. Твори цього видатного прозаїка вже не вперше виходять під такою назвою, але варто нагадувати про вершинні здобутки української літератури.
Роман росіянина Віктора Єрофеєва «Енциклопедія російської душі» («Ярославів вал») з’явився в чудовому українському перекладі Василя Шкляра. Знову привід для старої суперечки: чи варто перекладати з мови, добре відомої українським читачам.
Юрій Шевельов. «З історії незакінченої війни» (ВД «Києво-Могилянська академія). Цей том всесвітньовідомого українського мовознавця та есеїста упорядкували Оксана Забужко та Лариса Масенко. Критики відзначають: «Ця книжка стала подією попереднього книжкового сезону й була відзначена серед лідерів року. Проте її ефект – не cліпучо-скороминучий, а радше тривалий. Адже їхня очевидна проникливість та прихований пафос справляють враження, що ці твори сприймаються як сьогодні писані, а поза тим, у них незрідка зблискує профетична мудрість».
Своєрідний місток між сьогоденням і минувшиною – контроверсійна спроба «дописати» за класика. У видавництві «Смолоскип» під однією обкладинкою вийшли два твори: Миколи Хвильового «Вальдшнепи» та Артема Сокола «Аглая». Другий – спроба «дописати» класика, продовжуючи життя його героїв.
Щойно видавництво Соломії Павличко «Основи» презентувало десятитомник «Україна. Антологія пам’яток державотворення». Це справді унікальний комплект добірки суспільно-політичних документів і художніх творів від доби Києворуської держави до України сучасної.
Про книжкові новинки з перших уст нині можна почути на Книжковому Прес-Клубі, до народження якого причетні керівники книжкових кав’ярень «Азбука», журналісти та видавці. Саме там, зокрема, почула про найочікуванішу прем’єру року – книжку Дена Брауна «Втрачений символ», яка вийшла у серії «Світові бестселери українською» (Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля»). Там же вже побачив світ проект, що не має аналогів в Україні: збірка новел «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років». Незабаром – презентація новинки у книгарнях Києва, Львова та Харкова.
Людмила Таран
