З початку 2009 року на виконанні в органах Державної виконавчої служби Міністерства юстиції знаходилося понад 769 тис. документів про примусове стягнення аліментів на дітей до досягнення повноліття.
Про це УНІАН повідомили у прес-службі Мін’юсту з посиланням на міністра юстиції Миколу ОНІЩУКА.
При цьому, за словами міністра, понад 14 тис. проваджень про стягнення аліментів не виконуються боржниками навіть у примусовому порядку.
Зокрема, протягом трьох кварталів 2009 року до органів МВС було направлено 14 тис. 193 подань державних виконавців про притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 164 Кримінального кодексу України (злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів)).
Підставою для цього ставали ігнорування боржниками викликів та попереджень державних виконавців, неявка на виклик без поважних причин, приховування отриманих доходів, а також приховування, у разі працевлаштування, даних про наявність обов‘язку зі сплати аліментів від адміністрації підприємства тощо.
Разом з тим органами МВС було задоволено лише 31% подань держаних виконавців та порушено 4511 кримінальних справ. У решті випадків у порушенні кримінальної справи було відмовлено, оскільки, здебільшого, боржники доводили, що не отримують жодного доходу та не мають можливості працевлаштуватися.
Міністр юстиції нагадав, що обов‘язок батьків утримувати дітей до досягненнями останніми повноліття визначені статтею 51 Конституції України, а також статтею 180 Сімейного кодексу України. У разі ухилення батьків від виконання цього обов‘язку, кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку.
У разі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду аліментів, статтею 164 Кримінального кодексу України передбачено штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин, або виправні роботи на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років.
